Нагороджений за неправду

Сьогодні ми відкрито говоримо про Голодомор 1932-1933 років - про нього знає весь світ. А наскільки проінформований він був у  30-х роках? І чи була світова журналістика - могутня і якісна, як прийнято вважати - справедливою до нашої гіркої правди? 

1921 року до Радянського Союзу прибуває Волтер Дюранті - спецкореспондент "Нью-Йорк Таймс". З плином часу він набуває  там шаленого успіху: в 1929 році в Кремлі бере ексклюзивне інтерв'ю у Сталіна, є пристрастним прихильником радянської влади і називає  колективізацію – «прогресивним явищем».

В 1931 році Дюранті пише низку репортажів про першу п'ятирічку в СРСР: "Система працює добре.... більш гладкіше, ніж будь-яка гетерогенна система, коли-небудь розроблена людиною". (Цитата без перекладу)

В 1932 році  за репортажі з Радянського Союзу Дюранті нагороджують  премією Пулітцера - найпрестижнішою в американській журналістиці. В цей час в'їзд чужим журналістам на територію СРСР забороняється. Але в Україну таємно прибувають Гарет Джонс("Тамс") та Малькольм Маггрідж ("Гардіан") і шоковані від побаченого, починають писати  в західній пресі про страшні наслідки колективізації.

Гарет Джонс пише (див. фото): "Голод скрізь" і виражає думку, яку потім довго боятимуться озвучити вчителі історії в радянських школах: "П'ятирічка " збудувала багато потужних фабрик. Але вони працюють завдяки праці хліборобів Росії, яких ця п'ятирічка знищила" (Цитата без перекладу )

В той час у номері «Нью-Йорк Таймс» від 21 серпня 1933 року про Голодомор в Україні пише  Волтер Дюранті:   «Будь-які повідомлення про голод – перебільшення або злісна пропаганда». (Цитата без перекладу)

Разом з тим відомо, що у вересні 1933 року у приватній бесіді з британським дипломатом Вільямом Странгом Дюранті сказав: «Цілком можливо, що не менш як 10 мільйонів людей померло у Радянському Союзі упродовж минулого року».

Дуель в пресі ніяким чином не вплинула на авторитет лауреата, вона розвивалась якраз в той час, коли визначались відносини між Америкою та  Радянським Союзом.  В листопаді 1933 року вони були офіційно встановлені, разом з міністром закордонних справ СРСР на обід в Нью-Йорку був запрошений і Волтер Дюранті. Олександр Вуллкотт написав про це: «Насправді таке враження, що Америка визнає обох: Росію і Волтера Дюранті».

Отже, вибираючи між правдою та дружбою з Росією, Америка обрала останнє.

Джордж Орвел у 1945 році написав: "Вважалось однаково правильним поширювати інформацію про голод, якщо він траплявся в Індії та замовчувати його, коли він трапився в Україні. І якщо це було вірним до війни, атмосфера серед інтелектуалів не набагато краще зараз".

Так, в 30-х роках Америка жила не кращим життям. У них була Велика депресія - криза перевиробництва. Можливо, дійсно, на той момент американцям  бракувало часу-бажання-грошей розібратися в цьому страшному  злочині проти українського народу (в що я навряд чи повірю). Та навіть якщо й так, чому зараз Рада Пулітцерівської премії визнає, що «дописи пана Дюранті 1931 року, оцінені за стандартами сьогодення, мають серйозні недоліки», проте не скасовує премії? Чому, коли  у 2007 році Київ виступає за позбавлення "Брехуна Дюранті" премії , це залишається поза увагою? Чому, коли видатний американський професор Джеймс Мейс пише серію книг та публікацій про Голодомор в Україні, його перестають визнавати в США?

Чи не тому, що Сполучені Штати Америки завжди залишатимуться на боці свого стратегічного партнера-гіганта Російської Федерації, що зумовлюється політико-економічними факторами і заперечується людською мораллю.

Ситуація була  "не набагато кращою" тоді, й незмінною лишається сьогодні, адже фото Волтера Дюранті продовжує висіти у портретній галереї лауреатів премії Пулітцера.

Додатково по цій темі можна почитати:

Посилання на статті Дюранті, за які він отримав премію

Стаття Джеймса Мейса "Повість про двох журналістів"

Міла Мороз