Сторінки

вівторок, 8 травня 2012 р.

9 травня без агресії – реально?


Не хочеться бути занадто емоційною, та коли мова  йде про війну та ветеранів, важко триматися спокійно. Наближається чергове 9 травня – і серед деяких  націоналістів та неонацистів (чому б в такий день не називати речі своїми іменами?) це свято має  негативне забарвлення: їм чомусь одразу хочеться затоптати червоний прапор, зірвати з ветерана чи просто перехожого  Георгіївську стрічку, або посмажити яєчну на Вічному Вогні…  І що найбільш вражає, так це уявлення екстремістів про шляхетність подібних дій.

Як патріоту, мені приємно, що наша молодь відкидає «серп і молот», віддаючи своє серце перш за все «тризубові». Українці багатьох поколінь боролися за це – і сьогодні ми маємо: незалежну Україну і незалежну від «совка»  молодь. Молодь, яка здатна діяти. Проте непогано б ще було і думати.

Думати про те, що сьогодні націоналістичний рух переживає не найкращі моменти свого становлення (як в Січеславі, так і по всій Україні). Будь-який ганебний крок, дискредитуючий націоналістів (наприклад, виставлення їх бездумними фанатиками минулого 9 травня у Львові) – удар по репутації всіх людей, що говорять «Слава Україні». Всіх. Починаючи від лібералів та демократів,  закінчуючи брутальними хлопцями в масках.

Думати про те, що сьогодні, дідусі і бабусі, які пройшли жахи війни в зовсім молодому віці (в такому, в якому зараз ви) святкують не повалення Гітлера з усіма його расовими теоріями, не торжество «жидократії» над слов'янами, а те, що вони ЗАЛИШИЛИСЯ ЖИВІ та змогли ЗАХИСТИТИ РІДНУ ЗЕМЛЮ  від ворога. Для когось рідною землею був Радянський Союз, для інших – в мріях незалежна Україна, проте це ні в якому разі не робить когось з них гіршими або кращими. 

Думати про те, що війна була потрібна лише тим, хто був «зверху». А розплачувалися за неї  живі мішені: ті мільйони, що давно в землі та ті одиниці, які сьогодні мають змогу пройтися   парадом  в стрічках.

Думати про те, що   вже пізно говорити, хто мав рацію, а хто ні.  І оунівці, і червоноармійці однаково прагнули світлого майбутнього, лише бачили його по-різному. Найближчим часом вони не примиряться – це точно. Тому що тоді було  щось страшне, що нам, дітям ери Інтернету та Айпадів, навряд чи буде зрозуміло. Треба просто погодитися з тезою: у солдатів обох сторін були наречені, діти, сім’ї, яким вони бажали мирного життя. І кожен до цього йшов своїм шляхом.

Шановні націоналісти з екстремістськими нахилами! Якщо СРСР сидить у вас в печінках, не обовязково псувати свято ветеранам. Майте повагу до їх сивини.  Якщо "совок" вам так набрид, просто відпустіть його.  Знаєте, як в «ванільних» статусах контакту: «Треба завжди вміти піти з поганого фільму та відпустити того, хто вас не заслуговує…» : ) 

Відпустіть совок. Вийдіть на вулицю зі своєю, жовто-блакитною стрічкою. Замість червоного прапора візьміть національний. Замість того, щоб розбити черговий радянський памятник, посадіть квіти на могилі воїнів УПА. 

Творіть, а не руйнуйте.
Як гадаєте, для українців це реально?

Слава Україні!

P.S. для «невідомих патріотів»:
Ви часто  говорите: «Слава Перемозі». Так от, слава!

Онука Чучупаки.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Щоб вдалося опублікувати коментар, в графі "Коментувати як" оберіть функції ІМ'Я/URL або АНОНІМ