Аналіз відео-зізнання Павличенка від експерта з невербальної психології

Завтра, 31 січня, відбудеться чергове засідання апеляційного суду у справі Павличенків. Відомо, що найвагомішим доказом обвинувачення є відео-зізнання Сергія Павличенка у злочині. Редакція «Якщо не ти, то хто?» запросила експерта з питань невербальної комунікацїі та неінструментальної детекції обману Сергія Литвина, аби він прокоментував це доленосне відео. Науковість стилю фахівця може трохи лякати, проте ми рекомендуємо дочитати до кінця. На жаль, цей висновок не може бути доказом в суді, але те, що він спонукає до роздумів та аналізу  – доведено :)  Нижче шукайте відео та коментар.

Представленого мультимедійного матеріалу не зовсім достатньо, щоб достовірно перевірити наявні гіпотези. Адже для надійної оцінки щирості сказаного необхідною умовою є інформація про поведінку мовця у природній ситуації. Тому є сенс розглянути найбільш наочні поведінкові маркери та імовірні гіпотези інтерпретації. Перш за все, варто зорієнтуватися у наявному на момент мовлення стані Сергія Павличенка. Це важливо, оскільки стан, у якому перебуває опитуваний, впливає на властивості прояву невербальних сигналів і, як наслідок, на контекст інтерпретації. Отож, для початку варто вказати, що Сергій Павличенко перебуває у пригніченому психоемоційному стані, проте це не викликає значного пригнічення мімічної експресії. Даний висновок можна зробити виходячи з того, що амплітуда прояву мімічних картин емблем (наприклад, припідняті брови у комбінації зі стиснутими губами), які використовує даний мовець, вище середньої (відносно абсолютної анатомічно можливої).

Перш ніж переходити до інтерпретації та висновків, варто розглянути найбільш наочну, сенсорно очевидну інформацію:

Найперше, що стає помітним при перегляді відео зізнання, - це часта поява виразу обличчя, у якому стиснуті губи доповнюються піднятими бровами. Загалом,  за чотири з половиною хвилини відео подібний вираз обличчя з’являється 24 рази. Крім того, якщо дивитися уважно, можна помітити уривчасті рухи головою, що нагадують ледь помітний її нахил в бік то правого, то лівого плеча. За час відео таких рухів 12. Описана вище комбінація невербальних сигналів доповнюється ледь помітним, уривчастим знизуванням плечима/плечем. Даних рухів можна нарахувати 5 по ходу розповіді. Патерни, утворені даними невербальними сигналами, мають наступну інтерпретацію: це типова емблема сумніву/питання/незнання/дезорієнтації. Враховуючи, що Сергій Павличенко в ході розповіді стверджує свою причетність до вказаних подій, то невербальні сигнали сумніву/незнання явно входять у протиріччя зі значенням вербального повідомлення. Отже, в даному випадку, мова тіла суперечить словам (прояв неконгруентності).

Мікровирази суму/почуття провини проявляються на обличчі даного мовця тричі за відео зізнання. Час їх появи на відео: 01.14; 01.40; 03.02. Оскільки вказаний мікровираз емоції суму/почуття провини представлений важкофальсифікованим маркером, а саме: симетричним підніманням внутрішньої частини правої та лівої брови внаслідок скорочення медіальної частини лобного м’язу, можна говорити про те, що мовець насправді переживає дані емоції, а не фальсифікує їх мімічний прояв. Мікровираз емоції являє собою мімічну експресію, яка проявляється у неповному вигляді, і має наступні характеристики: експресія не всім обличчям, а лише його частиною (у випадку даного відео це лише брови), мала, відносно макроекспресії (повного прояву емоції) амплітуда, короткочасність (часто менше ніж півсекунди). Серед причин, які зумовлюють появу мікроекспресії замість повного прояву емоції (макроекспресії) наступні: невелика інтенсивність та глибина переживання емоції, небажання мовця виказати певну емоцію, вплив факторів пригнічення мімічної експресії психологічного та фармакологічного походження. Стосовно невеликої інтенсивності та глибини переживання емоції, то наврядче співучасть у акті вбивства людини викликає неглибокі переживання. Варіант впливу факторів пригнічення мімічної експресії передбачає зниження амплітуди прояву усіх мімічних сигналів, проте на відео присутні мімічні картини емблем (стиснуті губи + підняті брови), які проявляються з амплітудою вище середньої та достатньою тривалістю (макровирази). Отже, можна припустити, що наявне небажання мовця виказати емоції суму/почуття провини. Оскільки переживання емоцій суму/почуття провини є адекватним для ситуації, яку описує Сергій Павличенко (і навіть додало б переконливості його розповіді), то виникає питання: «Для чого приховувати їх прояв?». Єдина закономірна гіпотеза – причина походження даних емоцій не передбачає розголошення (можливо, це почуття провини за дезінформацію).

Коли Сергію Павличенку ставлять питання про поверх, на якому все відбулося, та питання про те, хто здійснив постріли з пістолета (обидва питання відкриті) він при відповіді демонструє кивання головою + прикриті верхніми повіками очі (емблема «так» на відкрите питання). Враховуючи, що відкрите питання не передбачає відповіді у формі «так/ні», то з чим/ким погоджується Сергій Павличенко?

За рахунок наявності великої кількості пауз та затримок вимова Сергія Павличенка набуває дискретної форми. Особливо привертає увагу розміщення пауз відносно структури речень. Мається на увазі, що зазвичай людині властиво включати паузи у власне мовлення, адже цим самим вона вказує на межі між цілісним смисловими блоками висловлювання (речення та фрагменти речень, які несуть завершену думку). Проте на відео зізнання помітно, що мовець включає паузи так, що вони розривають цілісні смислові блоки. Характерним прикладом є пауза на 00.40-00.44 секундах відео («Отец [пауза] мне как сказал…»). Зазвичай паузи, що розривають цілісні смислові блоки з’являються при сумнівах мовця/небажанні говорити/згадуванні завченої історії/вигадуванні по ходу розповіді.

Стосовно відео з відтворенням, то тут варто вказати на два моменти, які привертають найбільше уваги. По-перше, присутність справжнього вбивці на місці вбивства виступає безвідмовним тригером відповідних емоцій, проте на обличчі Сергія Павличенка не помітно жодних емоцій. По-друге, Сергій Павличенко постійно озирається на слідчих, гіпотетично звіряючись із їхньою реакцією на його дії при ілюстрації відтворення.

Отже, підбиваючи підсумки, варто сказати, що наступні факти вказують на нещирість зізнання:

1.            емблеми сумніву/питання при стверджувальних реченнях - невідповідність між словами та мовою тіла;

2.            приховуваний сум/почуття провини (можливо за неправдиву розповідь);

3.            відповідь «так» (згода) на відкриті питання, які не передбачають відповіді у такій формі;

4.            дискретна вимова – паузи, які розривають цілісні смислові блоки;

5.            відсутність відповідних емоцій в ході присутності на місці вбивства;

6.            звіряння власних дій з реакцією слідчих.

Таким чином, єдиний обґрунтований висновок – Сергій Павличенко в ході зізнання говорить напівправду або неправду.

Спеціально для «Якщо не ти, то хто?»,

Сергій Литвин - психолог, спеціаліст з питань невербальної комунікацїі та неінструментальної детекції обману, голова"Клубу Розвитку"