Чому ми не птахи?

Дніпропетровський залізничний возкал. Добові каси. Навпроти кожного віконечка по 10-15 людей. Навіть хитрі любителі Інтернет-замовлень страждають – черга в їх  касу виглядає довшою, аніж у  звичайні. Касири по черзі вистукують прізвища та імена пасажирів, що не може не гальмувати процес.

-          Ви неправильно написали! Не Симоненко, а СимонЯнко! – виправляє майбутній пасажир, те, що висвічується на екрані з комп’ютера касира.

Поки я намагаюсь уявити, що б сказав Келебрант Домінатор чи Правий Гном на прізвище СимонянКО,  немолода жіночка  за мною в черзі починає  бубніти:

- Ну і навіщо треба було все ускладнювати?

Справа в тому, що з 7-го квітня в потяг не зайдеш  без паспорту  – усі квитки відтепер іменні та потребують посвідчення особи. Навіщо все  ускладнювати? Офіційна версія – для запобігання спекуляцій на перепродажу квитків.

Цікаво, як часто кожен з нас стикався зі спекулянтами на квитках? Як часто хтось користувався їх послугами? Ось я, наприклад, жодного разу. Може, мені просто щастило, і на мої напрямки руху завжди були квитки? Зрозуміло, спекулянти мають бути як агенти 007 – непомітні, спритні та вмілі. Проте якщо вони для усіх такі непомітні, то КОЛИ І КОМУ вони незаконно перепродають квитки ?

Натомість розумною мені здається  зовсім інша мета такої провладної структури, як Укрзалізниця.  Її сенс в єдиному слові – КОНТРОЛЬ, і ніяких пафосних промов про боротьбу з «поганючими» спекулянтами.

От з контролем стикалися усі, хто має відношення до правого руху чи громадської активності.

Пам’ятаю, як у 2011 році з Січеслава завернули автобуси на  Севастополь 27 квітня ( мав бути великий протест проти Харківських угод на їх першу річницю).  Згадую про усі поїздки на акції до Києва, коли викуповувались скрізь  квитки (Протест проти Законопроекту про регіональні мови) та патрулювалися автотраси (Марш УПА). Для мене стало відкриттям, що для того, щоб автобус з людьми переїхав у іншу область, необхідно мати дозвіл, а для нього часто треба подати список пасажирів (!!!). Тобто якщо я захочу повести свою сім’ю (бабусь, дідусів, тіточок та дядечко на весілля, наприклад, і замовлятиму для цього автобус, мені треба буде ЗВІТУВАТИ перед дядечками, від чиїх печаток залежатиме моя поїздка.

Нещодавно музикант із Західної України Віктор Пашник на маленькому концерті у Січеславі підняв тему подорожей і зазначив таке: «Чому птахи, собаки, комахи можуть безперешкодно долати кордони держав, а людині потрібні обов’язково папірці?»

Мої роздуми перериває телефонний дзвінок. Знайомий, що мав поїхати сьогодні на опозиційну акцію «Вставай, Україно!» до Харкова обурений до глибини душі. Не встигла група виїхати з міста, як водія завернули, погрожуючи втратою ліцензії.

Що було далі  у Харкові – видно за цим посиланням.  Це в черговий раз  підтверджує  тезу про КОНТРОЛЬ. Сьогодні прослідковується все: соцмережі, телефонні розмови, блоги, коло друзів, політичні вподобання і пересування по місту-країні-світові. 

Чому ми не птахи? Чому вільно не літаємо?

Онука Чучупаки