Не той Майдан (ФОТОЕСЕ)

Прогулянка з дитиною

Сьогодні зранку на Майдані була чудова погода: сонце, чисте небо, досихаючі де-не-де калюжі.Я забрела на Майдан випадково, та й то - поспішаючи. Людей дуже мало, в основному - туристи (іноземці або київські туристи:) ). Та не дивлячись ні на що, на барикадах - вартові, все як треба. 

Тривога в повітрі? Є. Але для тих, хто читає новини або постить різні сумнівні повідомлення фейсбуку про танки-гелікоптери-ядерну бімбу. Інші ж - сміються, гуляють з дітьми, сваряться та миряться з коханими, бо ще давно було сказано:  є війна і є мир. 

Я дивлюся на Майдан і слабо уявляю, як колись будуть прибрані барикади і палатки. Не знаю, як на розі Хрещатика та Інститутської люди їстимуть бутерброди і морозиво. Не знаю, як дивитимусь на чергову йолку, якщо хтось раптом додумається її туди поставити. Той Майдан, який я пам'ятаю - загинув разом з Небеснею Сотнею. 

Я хвилююсь і не бачу кінця цим хвилюванням. Натомість потрібно жити, воювати, досягати всього, що було б неможливим, якби ми не замінили одного тирана на такого ж і не одного  не скинули свого золотобатонного тирана.

Підслуховую розмову двох чоловіків у дорогих костюмах: "Нет, ну насколько нужно быть бессовестными, чтобы столько наворовать и обобрать, а теперь еще и отгавкиваться?".

Є запитання, які не потребують відповіді, і є відповіді, після яких складно щось питати. Для мене сьогодні нею була Небесна Сотня на Майдані...І цим все сказано. 

Напоготові 

Там, де закінчується бруківка

В палатці щось готується

Небесні квіти

Непоєднане. Ісус, солдат і... зелений аіматор.

Телефони національної гвардії. Можливо, комусь треба.

Досі не вкладається у голові...

Для підняття духу?

Онука Чучупаки