Чи винні Павличенки або Чому я йду на марш?

В кожного, звісно, свої мотиви  прийти на  марш "Волю Павличенкам!". Хтось робить це  задля того, щоб в черговий раз випустити пару та покричати, хтось, щоб підчепити собі гарного  брутала (ну вибачте, але так воно і є).

Я хочу вам розповісти, чому на марш іду я та той, хто виступає проти свавілля системи українського судочинства.
Достеменно ніхто з нас не знає,  винні Павличенки чи ні.  Але усі, хто розібрався чи хоча б намагався розібратися в деталях цієї справи -  відчувають, як-то кажуть, «білі нитки», якими вона зшита.

В чому взагалі суть?

2 жовтня  Дмитра Павличенка та його сина Сергія засудили за вбивство судді Шевченківського райсуду Києва Сергія Зубкова. Батько отримав довічне, син – 13 років ув’язнення.

Сім’я дійсно мала мотив для вбивства: до смерті суддя Зубков ухвалив рішення не на користь Павличенків, у результаті якого виконавча служба знесла половину їхнього помешкання, а речі вивезла у невідомому напрямку. Дмитро Павличенко писав скарги на це рішення у різні інстанції, подавав апеляції і навіть скликав прес–конференції з цієї теми. Цікаво, чи багато вбивць перед скоєнням вбивства роблять прес-конференції, аби відкрито заявити про своє ставлення до ворога?

Та чи мав суд вагомі докази проти Павличенків?
 Загиблий був застрелений у своєму під’їзді, майже на очах у 4 свідків. Захист Павличенків звертає увагу суду на Міліцейське орієнтування щодо злочинців, яке було розповсюджено одразу після вбивства: «Двоє чоловіків худорлявої статури близько 30 років». Варто зазначити, що Дмитру — за 40, а Сергію — 19. І якщо Дмитру ще можна скинути 10 років, то Сергій на вигляд, вибачте, зовсім юнак.

Всі свідки, які бачили справжніх вбивць  (двоє ліфтерів, консьєржка і дівчина з вулиці) не впізнали в них Павличенків на судових засіданнях. Коли в судовій справі з’явилися їх показання  про зворотнє, свідки відповіли, що слідчі не запрошували їх на очну ставку і вони не знають, як такі покази могли з’явитися в справі.

Зізнання - беззаперечний доказ?

Далі – більше. В інтернеті з’являється відео-зізнання Сергія Павличенка, в якому хлопець говорить про вбивство відчуженими очима і надзвичайно неприродно. Наприклад, ріже слух така фраза: «…был произведен выстрел. – Кем был произведен выстрел? – Отцом.».

В країнах з більш удосконаленим судочинством зізнання у скоєнні злочину вже давно не вважається головним доказом вини. Пізніше, на судовому засіданні, Сергій Павличенко сказав про те, що зізнався під тиском слідчих.  Коли дивишся на його відео-зізнання  і уявляєш, як само тиснули на цього зовсім юного хлопця, стає моторошно від того, як легко їм, чудовиськам у погонах, зламати людський стрижень. 

Досить це терпіти! Виступи проти!

Чи варто казати, що за дивним збігом обставин до впізнаних свідками облич Павличенків у справу додали їх відбитки пальців, експертизу куль і тому подібне…  Одним словом, наша міліція нас береже, а феміда – справедливо судить.  Головними доказами винуватості Павличенків став їх мотив, «чистосердечне» відео-зізнання Сергія Павличенка та кілька десятків сторінок сфабрикованих експертиз та показань.

З огляду на все вищесказане, марш захисту Павличенків перетворюється зі звичайної акції солідарності, в крик проти свавілля нашого  судочинства.  ПРОТИ діючої судової системи в Україні,  ПРОТИ майстерності слідчих  вибивати зізнання у невинних, ПРОТИ    фальсифікацій  доказів у матеріалах слідства.

Скажи, що ти ПРОТИ. Сьогодні, 11 січня, біля пам’ятника Слави у Січеславі.

Онука Чучупаки

Оновлено:
Репортаж "Якщо не ти, то хто?" з маршу 11 січня
Репортаж каналу 1+1