Справа Павличенків - справа політична!

Вітаю тебе, Україно!
Нарешті дочекалися реакції народу і на Січеславщині.
 11.01.12. в  Дніпропетровську відбулася акція на захист родини Павличенко. Люди збиралися біля пам’ятника Слави, в своїй більшості молодь, років 25-ти. Людей зібралося дійсно багато, близько тисячі.

Спочатку були сказані промови від організаторів акції, серед яких були представники фанатського футбольного руху Дніпропетровська, члени партії «Свобода» та інші представники громадських організацій. Потім люди вишикувалися в колону і рушили проспектом Карла Маркса до центру міста.

 За рухом колони з різних боків стежила міліція, робітники ДАІ перекривали рух транспорту де це було потрібно, щоб це не заважало ході колони. Від себе додам, що серед учасників маршу я помічав людей, які періодично щось говорили в рації, скоріше за все - міліціанти в штатському.
 Колона йшла з гаслами: «Свободу чесним, свободу Паввличенкам», «сьогодні Павличенко – завтра ти», «Слава Україні, Героям Слава», «Україна понад усе», «Слава нації, смерть ворогам».
Дійство справді вражало. Це було, як гарний рок-концерт або вдалий матч нашого улюбленого «Дніпра».

 Періодично в робітників міліції летіли сніжки. Не думаю, що це були провокатори, просто фани-хулігани, що з них взяти. Міліціянти теж в боргу не залишалися і, не вступаючи в сніговий двобій з демонстрантами і не витягуючи нікого з колони, запрошували кидаючих в них сніжками зайнятися з ними сексом в оральний спосіб. :)

Зі стоячого трамваю якась пика показала свій середній палець і в мить трамвайне скло було заліплено снігом. З автівок, які проїзжали повз, водії підтримували ходу гучними довгими сигналами. Коли проходили біля прокуратури фани не витримали умов заходу і запалили фаєри. Дим. Яскраво-червоне яйво. Загальне задоволення.

Кінцевою точкою маршу була європейська площа, де учасники руху заспівали «ще не вмерла України ні слава ні воля…».

Ця акція вже викликала певний резонанс у суспільстві. Марші проходять по всіх великих містах України. І цей протест об’єднує українців всіх регіонів.

В інтернеті можна побачити коментарі диванних письменників про марність зусиль і інші образливі речі. Але чхати на них, нехай далі продовжують смоктати мамину цицю і царапати свої рабські наклепи. Люди завжди щось говорять. А коли анонімно і не треба «відповідати за базар», то взагалі лінгвістичний понос.

Суть статті я хотів розкрити ось в чому. Багато кому з фанів не подобається, що акції мають політичний відтінок. Але я вас запитаю, «а який він має бути»?
У Павличенків забрали їхню квартиру в центрі Києва і зробили це завдяки ганебному купленому судді. Потім на батька сім’ї і дев’ятнадцятирічного хлопця повісили вбивство цього судді, хоча доказів ай як бракує. Свідки говорять, що вбивці були тридцятирічними.

Ситуація коли у людей відбирають майно, відбирають бізнес, коли неугодну людину або докучливого репортера вбивають на вулиці, нажаль, не є несподіваною для сьогоднішньої України.
На сьогодні наш «гарант конституції» підм’яв під себе суди, міліцію, спецпідрозділи, парламент і будує монархію.

Лідер тендерів України за данними Forbes – Саша Янукович, далі Ахметов та інші родичі гарбузові. Парламент скоро стане абсолютно клановим і там будуть тільки родичі. Своїх нащадків в парламенті вже мають пан Янукович, прем’єр Азаров, генеральний прокурор Пшонка та інші. Ця ситуація абсолютно характерна  і для  місцевих органів самоврядування.

Наш дніпропетровський регіон теж не на останньому місці. Фамілію Вілкул добре знають і в Дніпропетровську і в Кривому Розі, а зараз вже і в Києві.

Що, як не свавілля, можна очікувати від влади яка має скрізь своїх поставлених людей?
Як будуть поводити себе на місцях синки можновладців, якім завжди було дозволено все?
Як будуть поводити себе люди які можуть вирішити свої проблеми с законом телефонним дзвінком?
Як можна покарати злодія, який і є влада? Написати йому на нього скаргу?

 У випадку з Павличенками зіграло роль те, що старший син був учасником фанатського футбольного руху Динамо-Київ. Тільки тому фани звернули на це увагу і «впряглися за своїх». В інакшому випадку, ми б почули про це у вечірніх новинах, і забули про це наступного ранку.
Суть полягає в тому, що «справа Павличенків» - це один з сотень випадків свавілля сьогоднішньої влади. І коли ми доможемось звільнення Павліченків, це не означає, що завтра це не повториться.

За довгі роки у складі Російській Імперії, а потім в Радянському Союзі наш народ намагалися навчити мовчати і терпіти. І тих, хто з цим не мирився, влада жорстоко карала і не тільки фізичним вбивством, а і анафемою сім’ї покараного.

На сьогодні, у пострадянських країнах і далі продовжується ця політика - залякування людей.
Не можна збиратись, щоб протестувати. Тверезі пробіжки – прояви екстремізму. Але можна здійснити флешмоб на підтримку Володимира Володимировича.

 Радянська, а зараз російська пропаганда завжди стверджувала і зараз стверджує, що і Європа, і Америка, якщо не завтра то, у наступному році розваляться остаточно і там все буде погано. Але ситуація з року в рік не змінюється і народ тікає у одному напрямку – з країн пострадянського простору на клятий буржуазний захід. Із країн «где так вольно дышит человек».
- чому ж там, краще ніж у нас?
- тому що там народ виборов собі краще життя!
 Згадайте, як ще нещодавно у Німеччині забрали невеличку надбавку зарплатні у робітників Люфтганзи. Величезний страйк всіх робітників компанії. Літаки нікуди не летять - страйк. Результат - надбавку повернули.

Так діє вся Європа, коли їм щось не подобається. Вони навчились себе захищати.
Згадайте, як домагаються своїх прав французи – масові заворушення, коктейлі молотова, сотні зруйнованих машин. Як результат – мають краще життя ніж ми.
 Але. Сьогодні і українці продемонстрували, що вони не хочуть бути жертвою. Вони навчаються об’єднуватися і боротися. До того ж - робити це в мирний спосіб. Поки що в мирний.

Влада має почати нас поважати або побоюватися. Маємо змінити в такий спосіб політичну ситуацію в країні на краще. На жаль, ті хто вважає, що може ігнорувати політику, нагадують страуса, який сховав голову у пісок, не бажаючі нічого бачити.

Всі хто вчора був на акції, для мене невеличкі, але - герої! А у нас героям - Слава!
Маємо разом реагувати на свавілля. Маємо навчитися об’єднуватися, боротися і перемагати!
Пишаюся тобою, Дніпропетровськ. Пишаюся тобою, Україно!

P.S.: вчора не згадали одну з моїх найулюбленіших кричалок –
« - Кто мы?
- Днепр!
- Кто мы?
- Днепр!
- Кто мы?
- Днепр! Днепр! Днепр!»

Євген Назарук