Чому треба вбивати українців. Деяких

     

Ахтунг, ахтунг, мої дорогенькі, з вами на екстренному терміновому зв’язку зі своєї рейхсканцелярії веде свій репортаж Правий Гном. Зазвичай, після виходу статті я роблю перерив творчого відпочинку, який тягнеться в два, а то й три тижні, присвячуючи час собі, Дамі Серця (привіт, люба Жанно Сергіївно=*) та університету. Але якраз сьогодні вранці випадково завершився мій соціальний експеримент, який я розпочав 26 березня рівно о 10 годині ранку, по дорозі в університет. Саме раптове закінчення цього експерименту і створило таку кровожерливу назву цієї статті. Але про все по порядку. 

     Олдфажні читачі нашого славетного блогу напевне читали правогномову піплхейтерську вересневу статтю «Я живу вспальном районе мегаполиса». Вона викликала неоднозначне сприйняття у прекрасної половини нашої редколегії, проте дала практично повне уявлення про мікроклімат житлового спального масиву, на якому я мешкаю. Майже повна відсутність гірських мешканців на «пріорах» з надлишком компенсується надзвичайно низькою освіченістю тутешніх туземців та їх політичною інертністю. Вірніше, інертність дуже своєрідна – тут голосують лише за провладних кандидатів. І цим аборигени нагадують мені овоч, який наче з одного боку стиглий та привабливий, а з іншої, тіньової сторони, гнилий та бридкий. 

     Живу я в звичайній обшарпаній багатоповерхівці, що нічим не краща за своїх сусідок – протікаючий дах, забитий мотлохом сміттєпровід, брудні стіни на сходах. Мешканці будиночку тут під стать йому самому – заселились в рік відбудови будинку; хтось вмер, хтось переїхав, але 60% жителів – ветерани будинку, і, звісно, ветерани комуняко-ригіональних традицій. Якщо колись совок збудував великоблочний «карточний» будинок з порушенням будівельних норм та нашвидкуруч – треба до скону голосувати за КПУ. Якщо регіонал Морозенко поставив дитячий майданчик, оздобивши його тріумфальною аркою з логотипами ПР – значить, віддячимо йому голосами. Психологія мас, хулє. І от з оцими реакційними масами в мене склався такий своєрідний незримий конфлікт. Протягом місяця я наклеював на дверях лифту усілякі стікери націонал-політичної спрямованості і спостерігав, як дух 69-го заносив та приліплював на двері ліфту антикомуністичні нетолерантні стікери з девізом «І на деревах замість листя будуть вішать комуністів». Стікери-агітки ВО «Свободи», антипровладні стікери та передвиборча агітація пана Денисенка знищувалась із заздрісною швидкістю (ох, аби сміття так швидко знищувалось повз поверхів). До цих процесів, що віддалено нагадували сізіфову працю, я відносився з легким гумором. Посміхався, наклеюючи чергову передвиборчу свободівську агітку, посміхався, надряпуючи на стінці ліфта чергову руну Одал чи Хакенкройц, посміхався, бачачи свіженький глянцевий папірець з перекресленою радянською символікою. Але раптом до мене в руки потрапила партія київських свіжих стікерів «Тут Україна!» і все завертілось… 

     За моєю теорією, кожен стікер антипровладний, свободівський та антикомуністичний висить по принципу «На кожний товар є свій купець». Я не заперечую існування в будинку людей, котрі невдоволені радикалізмом «Свободи» та сумують за совком. Також, я знаю, що є такі люди, котрі в захваті від біло-голубих та їх курсу. Сам чув репліку з вуст поціновувачаа ПР: «Ну ани хоть штота дєлают, вот напрімєр дарогу пастроілі абьездную, мне легче на дачу ехать!». Тому я не сподівався на те, що стікери такого спрямування висітимуть недоторкані. Мені було цікаво, скільки висітиме цілком нейтральний стікер патріотичної спрямованості, який закликає любити і шанувати країну. І от, 26 березня я наклеїв його на двері старої коробки ліфту. Отак це виглядало: 

Як бачите, стікер «Битва за Дніпро» вже травмований відсталими від життя овочами. Від антипровладних стікерів залишився ледь помітний силует чорного чоловічка, який володіє гелікоптером та проффесорським вченим званням. А на київстарівському плакаті з тарифами (стовідсотково грабіжницькими) гордо красується патріотичний гарний стікер, який не має нічого нетолерантного чи радикального, а закликає всіх, хто дивиться на нього, любити цю країну, якою б вона не була. Бо іншої не буде. 

Висів цей стікер майже 2 тижні в режимі депутатської недоторканості. 9 квітня ввечері (зранку Правий Гном в режимі «нацист-зомбі» і нічого коло себе не помічає) ситуація зі стікером була отака: 

Як бачимо, від гарнесенького стікера «Street Art White Boys» залишився лише спогад. 90% поліграфії пана Денисенка теж пішло в небуття, лише фірмовий логотип «Свободи» ще тримається, так само, як і частини дивізіїників «Галичина» під Бродами в 1944-му. Але найголовніше те, що об’єктом спрямованої агресії став стікер «Тут Україна! Люби її, або збирай манатки». 

     Я дуже розлючений. Мені не шкода власних коштів, які я витратив на стікери декількох видів. Я розумів, коли зривали різноманітні стікери «Свободи». Можна сказати, що вони «смертники» і довго не живуть, особливо -  в громадському транспорті. Але коли зривають маленький шматочок патріотизму – це дуже злить. Коли якась сволота тремтячими від старечої хвороби Паркінсона чи від вульгарного перепою лапами здирає обличчя Тараса Шевченка та Івана Франка, коли вона жмакає і шматує Малий Герб України – хочеться вбити, хлопці і дівчата. Я цілком серйозно. Хочеться вбити. Це все рівно не людина. Це біомаса, біоробот. Це скот. Унтерменши. М’ясо для дослідження, для експериментів доктора Менгеле. Особисто я не можу уявити, що повинно бути в голові тварини, яка крадькома царапає та знищує державний символ країни, віддрукований з пошаною. Коли вона мотивовано та спрямовано знищує обличчя діячів, що віддали все життя українському народові. Я ще можу зрозуміти, коли паплюжать Степана Бандеру та Романа Шухевича – для деяких вони «фОшисти». Але кому, кому, скажіть, потрібно було рвати Кобзаря та Каменяра, титанів вітчизняної літератури? Кому не догодив Тризуб, символ української державності? В мене в голові не вкладається, що це міг зробити мій співвітчизник, такий же українець, як і я.

     Кажуть, що люди заслуговують такої влади, яку мають на даний момент. Я з цим тепер згоден. Ти, мразото, живеш в засраному будинку, в тобі не вистачає сил помити підлогу та стіни коло власних дверей, але вистачає сміливості здерти державні символи України. Ти слабкодуха труслива потвора. Піди в найближчу держустанову і зніми, розламуючи чи рвучи в якомусь посадовому кабінеті декоративний щит із Тризубом чи національний прапор. Зніми, спробуй… 296 та 338 статті КК України – позбавлення волі від шести місяців до трьох років або вельми величенький штраф. Але в тому й річ, що ти, нікчемна біомаса, навіть ненависть свою до країни, в якій ти живеш, боязко ховаєш у собі - наче рак-самітник ховає своє тіло під підводні камені.

      Я чомусь впевнений, що ми неодноразово зустрічаємось біля ліфту, хоча б раз на тиждень, і навіть вітаємось. Тепер мені гидко, ніби я доторкнувся до лайна в людському вигляді. Але завтра я наклею ще один стікер. Точно такий же. Цікаво, чи будеш ти таким зухвалим ще раз, унтерменш-виродок. Моли всіх святих, щоб я не побачив тебе за цим жалюгідним заняттям. Бо якщо побачу, то…

Спеціально для «Якщо не ти, то хто?»,
Dwarf destra.