понеділок, 3 червня 2013 р.

42 роки, й ті ж самі запитання

"Але хіба кінотеатр на Україні, де 99,9% фільмів (і радянських, і закордонних) іде російською мовою – це український кінотеатр? Хіба бібліотека на Україні (навіть сільська), де незначний відсоток усіх книжок – українські, - це українська бібліотека?
Хіба радіо і телебачення на Україні, які переважну більшість часу відводять для передач російською мовою або для транслювання Москви, - це справді українські радіо й телебачення? Хіба всі 63 театри на Україні – українські театри?
Хіба, наприклад, Дніпропетровський історичний музей, де працівники не вміють доладу говорити українською мовою, де в кутик затиснуто немічні залишки багатющих українських історичних реліквій, зібраних академіком Яворницьким, зате цілі зали відведені прославлянню російських царів та їхніх воєвод і полководців – душителів свободи народів (усяких там потьомкіних, суворових  тощо) – це український історичний музей?"


В'ячеслав Чорновіл,
1971 рік,
стаття "Що і як обстоює Богдан Стенчук?"

P.S. Пройшло 42 роки. Чи багато чого змінилося? Ні, кінотеатри хіба що, й те, не без галасу.


1 коментар:

Щоб вдалося опублікувати коментар, в графі "Коментувати як" оберіть функції ІМ'Я/URL або АНОНІМ