вівторок, 17 червня 2014 р.

Мандри смайліків по Українському Дому Січеслава, або Afterlife ДК Ілліча

     Наш любий дід Січеслав накопичив за свою декількавікову історію багато таємниць, які перманентно зваблюють уяву та фантазію авантюристів, романтиків та шукачів пригод на свою п'яту точку. Але найбільше мене, як людину, схильну до матеріальної історії, цікавлять саме таємнички, втілені в цеглі та бетоні, в німому склепінні арочних перекрить та в пустих віконних зіницях. Отож-бо, сьогодні я розкажу вам про мандрівку трьох друзів - Правого Гнома, ПіплХейтера та Пекельного Хакера в одну з найбільш загадкових будівель в стилі конструктивізму.




Герой статті, йопта:)

     Січеславський Ленінський район - нащадок славнозвісної (чи сумнозвісної) Чечелівки - робочого району, де за дореволюційних часів селились майбутні пролетарії. Під час революцій 1905 року мешканці Чечелівки прийняли дуже активну участь в барикадному протистоянні, а під час революції 1917 року та Громадянської війни завод перетворився на ремонтну базу для червоних та давав Червоній Армії велику кількість бійців. Саме тому після остаточної перемоги комуністів було вирішено відбудувати в січеславській "колисці революції" Дім Культури при металургійному гіганті - заводі ім. Петровського (ex - Брянський завод). Конкурс на кращий проект було відкрито в 1925 році. Переміг в ньому талановитий архітектор Олександр Красносельський, проект якого і почав реалізовуватись вже в 1926 році на початку серпня. Новий "храм пролетарської культури" розташувався на Брянській площі, де менш ніж десятиріччя тому вирували криваві зіткнення під прапорами багряного кольору.
Урочисте відкриття Палацу Ілліча відбулось напередодні "сталінського терору" - в 1932 році.

Новобудова Палацу (30-ті роки).

Для 30-50-х рр. ХХ ст. Палац Ілліча був дуже сучасним. Меблі, оздоблення, гарнітури, музичні інструменти та сценічне майно - все було найвищого гатунку. Для робочих не тільки Ленінського району, але й для городян усього міста ДК Ілліча перетворився на справжній культурний оазіс. Модернова будівля в своєму "золотому періоді" 50-60-х рр. вміщувала в собі десятки кружків, 1600 місць в театрі, кінозал на 500 місць, бібліотеку.
Цікавий факт - відомий артист Аркадій Райкін та деякі артисти Державного Малого театру (Москва) зустріли початок війни саме в цьому ДК на гастролях. Ввечері 21 червня 1941 року вони виходили на підмостки театру Палацу Ілліча на останні мирні вистави... В роки окупації німці в ДК облаштували стайні, ремонтні майстерні та казарми.


Період 1960 - 1980 рр. Палац пережив відносно спокійно та "хлібно". Дотації та прибуток від вистав були стабільними, люди любили відвідувати цей культурний заклад, який отримав тоді статус обласної філармонії. Сюди заїжджали Едіта П'єха та Муслім Магомаєв, тут Дніпропетровська область отримувала свій орден Леніна. Звичайно, цікава не сама побрякушка з профілем Леніна-Бланка, яку отримала тоді область, а сам факт, що для такої урочистої, по міркам комуністів акції, обрали саме Дім Культури в робочому, по суті, районі.

Нішо не вічно під місяцем, як казав класик...

На початку 90-х настали скрутні часи. ДК Ілліча став схожий на "Тітанік" - будівля ще жевріла вогниками, куліси театрів ще рухались, все так же ж проводились святкові урочистості для школярів та працювали гуртки, але фінансовий айсберг вже наближався... Автор цих строк, Правий Гном, згадує, як шестирічним малюком він ходив сюди на підготовчі курси перед першим класом. Вже тоді будівля нагадувала напівзатонулий корабель дірами в штукатурці та жалібним вищанням лакованої мозаїки дерев'яного паркету. Поступово зачинялись гуртки, ліквідовувалась матчастина... Зрештою, вже на початку "нульових" ДК став остаточно покинутим напризволяще. Хоча він і знаходиться де-юре у власності ДМЗ ім. Петровського, але фактично станом найбільшої "заброшки" Січеслава ніхто не опікується. Пояснюється це відсутністю фінансування. Не врятувало від краху й перейменування ДК в "Український Дім"... І поки загадкові багатоповерхові лабіринти колишнього храму мистецтв та два рівня підвалів чекають на нових хазяїв, Правий Гном, ПіплХейтер та Пекельний Хакер відправляються в цікаву мандрівку будівлею, яка височить на межі Ленінського району вже 82-ий рік...

Навіть задній фасад ДК ще не втратив своєї величності та нагадує башту - донжон якогось феодального замку

Для "залазу" в ДК треба знати місце. Ми його не знали. Але натрапили на об'яву в соцмережі - якийсь діггер-романтік скликав на найближчий вихідний екскурсію всіх охочих Палацом Ілліча. Але брав за це 30 гривень з носу. Оскільки ми - жидобандерівці, то факт того, що гроші даватимемо ми, а не нам, був неприйнятним. На військовій нараді трьох хитрунів було вирішено прийти завчасно до об'єкту проникнення та піддивитись, в яку діру чи вікно поведе екскурсію діггер. Але сталось так, що цей сакральний портал в заповідник радянського мистецтва ми знайшли самостійно. Продершись крізь тернії до зірок бажаного "залазу", ми опинились в колишньому спортзалі. Уламки дзеркал, роздерті мати та купи сміття - ось що ми побачили. 
Позує Правий Гном. 

Спортзал. Через ці три проходи потрапляєш в фойє та вестибюль.

ПіплХейтер дістає зі свого штурмового рюкзаку запечену гомілку сепаратіста, бо вже встиг зголодніти. На задньому фоні під вікном видно наслідки роботи "чорних металістів" - непофарбовані сліди від чугунних "баянів" - батарей.


Перші враження - брудно, пилюка і... атмосферно. Нагадує Прип'ять, довоєнні роки та комп'ютерну містичну бродилку "Фобос 1953" в одному флаконі.


Фойє. Саме з цієї гардеробної обителі починався театр і філармонія... 

Мандруємо Палацом несистемно. Тихо бігаємо коридорами, обережно заходимо в кімнати - погляд під ноги, погляд на стелю. Одного разу налякали сплячого кажана. Сіромаха нас теж налякав:) Стараємось не шуміти - не треба порушувати енергетику ветерана від архітектури та привертати до себе увагу інших відвідувачів, які можуть так само, як і ми, блукати анфіладами кімнат.

Чудовий вітраж в стилі соцреалізму. Нижня частина вже сяє відсутністю кольорового скла - чи то вандали, чи то вітер постарався.

 Фото блогера Артемія Костюка. Такою була роздягальня, де зберігались театральні костюми ще в 2009-му році. 

Таке враження, наче люди просто покинули Палац миттєво - всі речі охайно висять та лежать на полицях. В 2014-му все інакше - театральний крам вивалено з полиць і він займає підлогу аж трьох кімнат. Хазяйновитий Пекельний Хакер навіть знайшов собі в гардероб вовняний піджак виробництва ГДР. Від можливості стати трофеєм піджак врятувала дірка на рукаві=) 

Вхід в концертну залу.

 Дивно, але майже всі стільці справні та відносно чисті. 

За кулісами теж весело та цікаво - нагору веде драбина до технічних приміщень. Там - купа прожекторів, ламп, софітів і давно вже спустошена пляшка від ще радянської горілки. Поки глядачі вклонялись богу мистецтв Аполлону, робочі сцени вклонялись іншому богу - богу виноробства Бахусу. 

 Поки Правий Гном оповідає шановним глядачам монолог,... 

...Пекельний Хакер погрожує піаніно пістолетом. "Собачий вальс" вийшов на "ура". 



Лишень подивіться тільки, скільки будівельного сміття і начиння лежить за піаніно. І так у 88% кімнат та коридорів. З погляду пожежонебезпеки ДК Ілліча являє собою коробку сірників. Суцільні лаковані дерев'яні підлоги на будівельному клею, квадратні метри тканини куліс та фіранок, кубометри макулатури, обшивка стін з ДСП та іншої пресованої фанерки, дерев'яні перегородки в стінах, кілограми сухого будівельного пилу та великий доступ повітря в гігантські приміщення - все це і являє собою пороховий заряд уповільненої дії.

А ось і кінотеатр. Були ми там лише мимохідь, зазирнули у будку кінооператора, пройшлись повз ряди - і миттю на свіже повітря та сонячні промені. Тут темно та незвично. 

Кумедні артефакти. 

 В колишньому читальному залі зустріли старого знайомого. Пам'ятаючи про долю свого клону на площі Героїв Майдану, він аж зіщулився, смітячи гіпсовим пилом. 

Десь у закапелках чи підвалах стоїть другий гіпсовий Ілліч - той тримає руки по-іншому. Другого ми шукати в підвалах не стали - не було потужних ліхтарів для суцільної темряви підземелля.

Владімір Ілліч дістав з карману балончик та нюхнув щось таке, галюциногенне.

На підлозі розкидані картки з бібліотеки. Одна картка = одна книжка. Таких карток там тисячі. 

Попрощавшись з вождем пролетаріату, ми вийшли на нижній дах будівлі. Над нами - букви "ПАЛАЦ ІЛЛІЧА", а ще вище майорить український прапор. 


 Боляче дивитись на ці фото. Колишній осередок культурного життя міста тепер став Меккою для шукачів пригод, романтиків, "металістів" та таких біндєр, як ми. 

 Колись у 1998-му цими коридорами я йшов на підготовчі заняття, а згодом - на новорічні заходи. 

Нутрощі театру. Сюди ми не лізли - небезпечно ходити по цим місткам без відповідного освітлення (якого в нас не було) та спорядження.

 Ось такий от "натюрморт". Те, в що вкладались гігантські зусилля - нині стоїть порожнім бетонним коробом посеред промислової околиці Січеслава. 

     Така картина, як на фотографії вище, є майже в усіх кімнатах Палацу. Найбільше запам'яталась бібліотечна картотека - декілька довгих стелажних рядів, які були завалені обліковими картками та нескінченні коридори, які виглядали загадково мовчазними. Купи зламаних та справних меблів сюреалістично змішувались - сучасні збірні офісні столи лежали поруч з мастодонтами столярного виробництва, які пам'ятали ще Хрущова. Деякі кімнати були оздоблені навіть склопакетами, в яких якісь особливо обдаровані рагулі вже встигли наробити дірок. Взагалі, стан всіх кімнат мав різну ступінь безладу - від просто захаращених великих приміщень, які дихали радянським агітпропом та початком українізації - до майже чистих затишних кімнаток з вікнами на задній фасад будівлі. Як правило, в таких "келіях" знаходились офіси чи гуртки - там ми знаходили усіляку бухгалтерію, гросбухи, звітну документацію, креслення. Часто зустрічалась видрана з коренем проводка та сліди перебування інших шукачів пригод - порожні пляшки та обгортки. Дитячі малюнки та різноманітні облікові журнали сумно лежали та шаруділи під ногами. На малюнки ми намагались не наступати... Загалом, в теперішньому стані своєму Український Дім є ідеальною декорацією для постапокаліптичного екшну чи фільму жахіть. Серйозно. Дуже атмосферні стіни, які за понад 80 років увібрали в себе купу людських емоцій, гарантували б режисерові відмінну кількість глядацьких переглядів. 

Ідеальний кадр для моторошного нуар - трилеру.

...Витративши майже чотири години на дослідження "загубленого світу", ми перекусили на даху. Неоглянутими ми залишили якісь нецікаві одноманітні кімнати, підвал та самісінький дах, на який треба забиратись по черепиці. Потеревенивши, ми пройшлись до "залазу" та вийшли з Палацу, який сумно блищав давно немитим склом своїх величезних вікон.



Фото:
Правий Гном
http://dp.vgorode.ua/
http://gorod.dp.ua/
http://www.skyscrapercity.com/
http://artkostyuk.com/ - блог А. Костюка
http://dev.howtophoto.ru/
http://www.056.ua/
http://sicheslavets.livejournal.com/

Немає коментарів:

Дописати коментар

Щоб вдалося опублікувати коментар, в графі "Коментувати як" оберіть функції ІМ'Я/URL або АНОНІМ