Що сталося з Євромайданом у Січеславі? - думка активістки

Ні для кого не є таємницею, що наше місто сколихнути якоюсь політичною подією, зорганізувати людей на добровільні маніфестації та збори (та ще й під холодним, пронизуючим вітром) дуже важко. Останній раз масове воз'єднання містян під політичними прапорами відбулось у 2004 році, який здавався тоді доленосним та вирішальним.

На жаль, здобутки та сподівання яскравих помаранчевих тижнів з часом потьмяніли, поступившись місцем новим гаслам, новій українській політиці. Відверто кажучи, антинародній та майже колоніальній. Більшість громадян країни втратило віру в завтра, втратили світлі надії та сподівання. Життя, ще нещодавно сповнене низкою приємних моментів та очікувань, перетворилося в сіреньке існування "від зарплати до зарплати".

Тому в ці дні нового народного волевиявлення, в добу, коли євромайдани осередками освіченості та жаги до позитивних змін розкинулись по всій Україні, наш, січеславський Євромайдан в перші дні сприймався, як оазіс посеред пустелі. Ба навіть більше - тут була своєрідна національна платформа. Підкреслюю - "була". Зліт та падіння січеславського Євромайдану відбулись менше, аніж за тиждень.

Ідея аполітичного та незалежного майдану з самого початку була з домішком абсурду. Це може видатись дивним, але це так. Мітинги та марші Євромайдану міста, на які приходили десятки людей різних політичних переконань та поглядів (багато хто приходив на такі масові акції вперше), недосвічених студентів, немічних бабусь, повинен був організовувати та ідеологізувати єдиний мозковий центр, єдиний вольовий кулак. Замість цього, рішення приймались колегіально, обговорюючись ледь не по півгодини. Звичайною картиною на марші стали неодностайні вигуки будь-яких характерів: від радикально патріотичних до нахабно-провокаційних - ідеальне середовище для провокаторів.

Після подій 25 листопада, завдяки яким організатора Євромайдану толерантного та контрполітичного пана Віктора Романенко ледь не було канонізовано, дух Євромайдану потроху ставав настільки поміркованим та демократичним, що сьогодні, 29 листопада, його міг розігнати наймиршавіший беркутівець без зброї. Почавшись з гучних звернень про боротьбу до кінця та незламність, через якихось 5 днів риторика панів Проданця та Романенка стала більш грайливою та обережною. Важелі впливу на людей, передусім молодих, які спочатку здавались потужними, зарипіли та проіржавіли вкрай стрімко. Але про все по порядку.

26 листопада, після легендарного знесення тітушками намету та дивовижного зцілення за одну добу "зламаної" руки Романенка (про яку спочатку писали всі видання), пройшла хода від пам'ятника Чкалову до Євромайдану. Хода політична. Але від того ще більш дієва. Ідеологізовані, чітко спрямовані партійці прорвали пару міліцейських кордонів, якими захаращувались шляхи до толерантної аполітичної тусовки Романенка.

При промовах в цей та наступні дні активно форсились ідеї "майдану без політики" та мирного, демократичного вирішення місцевих "дніпромайданських" питань.

В результаті цього, 28 листопада, під час чергових "нацдемівських" обговорень та співу пісень (які, судячи з логіки організаторів, є більш дієвими, аніж чітко визначений план дій), на Євромайдані замість прогнозованого вручення резолюцій чиновникам ОДА, відбулось незрозуміле переміщення людей до маловідвідуваної місцини біля пам'ятнику Чкалова. Зазначимо, що і хода 26 листопада теж починалась звідтіля - з неосвітленого, віддаленого від проспекту та захованого у кронах дерев місця. В четвер же організатори просто пропонували людям постояти та поспівати пісень. Цікаво, що громада все ж самостійно прийняла одностайне рішення піти до облдержадміністрації, не злякавшись обіцяних організаторами міліціянтських псів біля ОДА. І не злякалась. 
Цікаво, що будь-які запропоновані тези про конструктивізм дій та про їх вузьковекторну спрямованість в політичному руслі наштовхувались на гасла "Не провокуйте людей!" та на балачки про демократичність методів опозиції. Дуже показовим є той факт що незважаючи на всі ці перестороги стурбованих організаторів, під ОДА все ж знайшлись особистості, які, знаходячись на відстані удару гумовим кийком, дражнили (інакше не скажеш) та підбурювали злих міліціянтів. 

Останній день Євромайдана здавався останнім днем Помпеї. Кастровані промови про демократію, що врешті-решт переможе, віддавали присмаком гіркого лимону та розвіяного попелу мрій. Натовп з бабусь, жінок, літніх чоловіків та купки молоді радо вслуховувався у заспокійливі слова пана Романенка. "...О сьомій годині вечора ми повідомимо вам план подальших дій!..." - заливався діяч під софітами телеканалів. 

"...З чого все починалось! А тепер... Злили мітинг Куліченку та облраді, демократи аполітичні!.." - осуджуюче хитнув головою в бік капітана тонучого Євромайдану суворий чоловік, продираючись крізь ерегований демократією натовп.

Кавказька Патріотка