Про вибори та стимуляцію виборчого оргазму

      Здрастуйте, дорогі мої читачі. Під шум та рев автозаків у Гостинному подвір’ї та скрегіт уламків постаментів, з котрих почався всеукраїнський лєнінопад, повільно йде від нас місяць лютий. Зима пройшла для нас відносно спокійно, тихо-мирно, а от весна зразу зустріне нас всесічеславською акцією – «Битва за Дніпро», яка відбудеться 3 березня.

На відміну від битви за Дніпро оригінальної, де «талановиті» савєцькі маршали просрали всі полімери вирішили проблему взяття плацдармів прямо протилежно суворовській максимі «не числом, а вмінням», нас чекає битва моральна, але від того – не менш напружена. Невеликій купці золотого електорату з крутих правих чуваків та небайдужих патріотів-українців на чолі з Андрієм Денисенко протистоятиме ціла навала орків з різноманітних гуртожитків міста, котрі сомнабулічно голосуватимуть за провладного протеже – ректора ДНУЗТ (екс – ДІІТ) Олександра Пшинька.  (Для тих, хто не в темі: 3 березня в Січеславі довибори до міської та обласної рад по деяким округам - редакція ).

     Я нічого не маю проти немісцевих студентів (якщо вони не чорні і не жовті, хіхі =) ). Вони вибороли своє місце в виші і мають повне право вчитись та отримувати за це стипендію (опціонально). Але в факті політичного протистояння, котрий я навів вище, є дуже велика несправедливість. І захована вона саме в цій масі гуртожиткових мешканців, які мирно достигають на грядках овочізму. Саме в феномені овочізму, в прагненні до байдужості, політичної необізнаності та громадсько-суспільної імпотенції криється ймовірна перемога пана Пшинька. Так, любі мої читачі, Правий Гном з сумом витирає сльозу відчаю, що впала на клавіатуру. Якими б ми активними та свідомими не були, але нам не вдасться переконати якусь значну частину студентства, яке відгородилось від дійсно цікавого політичного життя міста й області «Вконтактом», вписками, дешевим бухлом та іншими не менш важливими справами. Їм все рівно, за кого поставити хрестик в бюлетені, вони автоматично зроблять так, як їм накажуть, щоб уникнути можливих негативних наслідків, бо студент, та ще й немісцевий – ледь не найнезахищеніша людина в соціальній ієрархії.

А схема, за якою студентів стимулюватимуть до «вірного» вибору дуже проста. Ректорат => деканати та гуртожитки => студради та коменданти=> старости груп та старші по поверху => партієрегіонівський PROFIT! І такий більш-менш видозмінений ланцюжок відпрацьовуватиметься в усіх вишах міста. Це дуже велика кількість охоплених провладною агітацією молодих людей. Навіть якщо піде і проголосує «так, як треба» лише третя частина усіх студентів міста, то це вийде порівняно велетенська цифра. А потім, коли потреба в волевиявленні студентів відпаде, про їх побажання новообраному депутатові всі швидко забудуть. Так вже було кілька років тому, коли ми, ДНУшні ягнята, отримали в акурат до виборів «подарунок» від Миколи Володимировича Полякова – «тринадцяту» стипендію, виділену за рахунок бюджетних коштів. І дехто таки щиросердо повірив в доброту керманича альма-матер, віддавши йому свої політсимпатії. Нині ж, квітне лише феодальний замок пана депутата – перший корпус ДНУ. А інші - так, існують…

      Ми живемо в цікаві часи. Зараз, ледь не вперше за часи незалежності, в народу з’явився шанс забрати владу дійсно собі, в свої трудові руки. Сьогодні маленька перемога – це півшляху до перемоги всієї України. Цієї перемоги чекає родина Павличенків,  родина Дмитра Реви, десятки в’язнів сумління, сотні і тисячі тих, хто потрапив під тиск нинішньої системи, мільйони моїх співвітчизників.  Зовсім скоро, через років 20 – 25, тих, хто зараз жирує на наші кошти, не стане при кермі влади, і на зміну їм повинна прийти молода, свіжа кров. Якою вона буде – розбодяженою спиртом та марихуаною чи чистою, як колір рубіну? Толерантно протухлою і коричневою чи слов’янською - терпкою та червоною? Це залежить від нашого вибору. Але навіть на рівні здорового глузду, лише аполітичної логіки - я не став би віддавати свій голос за людину, котра і без депутатського мандату має владу над сотнями науковців, десятьма тисячами студентів і мільйонами коштів, що надходять на поліпшення умов навчання. Я віддам голос за людину, яку дуже багато разів бачив серед таких же простих українців, як і я сам. Він так же, як і ми, ризикував на багатьох масштабних акціях, захищаючи права корінних білих українців.

      P.S.: Мені чомусь згадались досліди видатного фізіолога Івана Павлова на собаках. Тваринкам давали м’ясо, і під час їх трапези дзвонив дзвоник. Коли ж дзвоник дзеленчав, м’яса не було, а в собаки виділявся шлунковий сік – це значить, що вона вже привчена, що її поведінку відкореговано розумнішими істотами, а вона про свій стан омани навіть і не здогадувалась. Тому мені завжди дуже смішно, коли я бачу поспіхом замальовані на стінах давньослов’янські та германські руни (фошизм детектед!!), наполовину зірвані в громадському транспорті стікери «Я проти Януковича» та «Слава Україні». Ті, хто намагається знищити лише навіть волевиявлення націоналістів, схожі на піддослідних Павлова.

Зірвіть ще один бандеравский стікер, замалюйте свастичну руну, візуально схожу на націонал-соціалістичний «хакенкройц», проголосуйте ще раз за таких знайомих і рідних комуністів чи ПР – вони ж свої, такі рідні і гребуть з карманів ваших так же звично. А нового вам і не треба, вас і старе влаштовує. Не на той «дзвоник» у вас «шлунковий сік» виділяється, панове, ой не на той.

Я кохаю вас тим же щирим коханням, яким кохає немічного безпорадного ідіота його лікар. Навіть зрозумілу для вас картинку знайшов. 

Спеціально для «Якщо не ти, то хто?»,
Рrawo Dwarf.