В пошуках найкращої шаурми

Світило сонечко, співали пташки, прощаючись з черговим літом, і взагалі, погода стояла тепленька та стимулююча до прогулянок на свіжому повітрі і творення добрих справ. І зустрілись раптом 28 серпня в славетному місті Січеславі три патріоти, котрі, розмірковуючи над порятунком України, зажадали чогось перекусити.

І тут на їх очі поблизу ТЦ «Мост-сіті» попався цікавий ларьочок – МАФ з не менш цікавою назвою «Узбекские лепешки». Всім стало цікаво – а чи правда там «лепешки», і чи такі вони «узбекские» насправді, як проголошує це реклама в стилі «жахіття дизайнера»? 

Підійшовши до цієї кулінарної Мекки, що розташована якраз навпроти обласного Апеляційного суду (вул. Глінки,12) ми відчули неповторну палітру запахів з пересмаженої олії, прогірклого сиру та ще чогось не менш апетитного. Це амбре било якраз з вузенького віконечка-бійниці. Тремтячими від голоду руками ми дістали журналістські посвідчення і несміливо підійшли ближче до жаданої насолоди.

 Але не все було так просто, як здавалось на перший погляд. В ході спілкування (вірніше, спроб розібрати нечленороздільне мовлення непроханих гостей з Півдня) було помічено і занотовано:

1) Відсутність обов’язкового куточку споживача і відсутність будь-яких документів взагалі.
2) Неналежні санітарні умови виготовлення продукції.
3) Незрозуміле вогненебезпечне розведення проводів зі струмом до розеток.
4) Не менш незрозуміле скупчення трьох (а може й чотирьох) псевдоузбецьких кулінарів в МАФі.
5) Відмова (на камеру) шеф-кухаря цього ресторану показувати будь-які документи.
 

Анорексично захлинаючись слиною, ми все ж таки не наважились купити в цьому посольстві Узбекістана пропонованого покупцям провіанту. Наш громадський борг та совість переважили муки шлунку. Тому через зовсім небагато часу (приблизно, півгодини) ми насолоджувались видовищем патрульної машини, що була викликана нами. Ії силует був овіяний романтикою перестрілок з жахливими гангстерами та карколомними гонитвами по нічним дорогам (та кого я обманюю – звичайна машина зі звичайним патрулем, хіхі). 

Після невеликого соцопитування, влаштованого нам лейтенантом міліції Скалозубом (шановний пане лейтенанте, якщо ми неправильно запам’ятали Ваше прізвище, не гнівайтесь. Ви ж не дали нам сфотографувати бланк заповненої Вами заяви), об’єднана міліцейсько-журналістська хода попрямувала до вищезазначеного ресторану.

По бесіді з правоохоронцями таємничо матеріалізувались у повітрі приблизно 40% документів, що треба для реєстрації МАФ з продажем харчових продуктів. Коротше кажучи, документів, що посвідчували якість та «генеалогію» продукції, не було зовсім, були лише папірці на чинну оренду сарайчику. З тим же успіхом східні королевичі могли торгувати там не шаурмою-лєпьошкамі, а набоями та героїном. Ну а хулє, оренда ж по закону зате. 

Слід відмітити підозрілу активність  (він – головний герой та фото. Це - узбецький Джоні Депп). Спочатку він довго копирсався в своєму мобілі. Тягнучи з собою теку з документами і кидаючи на нас погляди, сповнені первісної люті, він гордо впав на заднє сидіння поліцейського зорельоту та довго щось там мимрив. Спливло хвилин 30, і з-під землі виросли незрозумілі люди, в яких потім було ідентифіковано дільничного інспектора та ще двох правоохоронців.

 Себто, на місці звичайнісінького адмінпорушення в розпал буденної днини зібралось СІМ міліціянтів при одній машині. Особливо хочеться відмітити колоритну особу з трійці новоприбулих шерифів. Коли я побачив її, то грішним ділом подумав, що шаурмячний Джоні Депп викликав своїх братух. Лише потім виявилось, що особистість кавказької національності, що так злісно спльовувала на асфальт та так погордо походжала коло патрулевозу, наче збиралась посеред вулиці відкрити чемпіонат по лезгінці і синхронної стрільби з травматів в повітря, є теж якоюсь там посадовою особою в нашій правоохоронній системі. Круто, чо. 

Заспокоївши голодних шлунком і голодних на сенсації журналістів, міліціонери втішливо пообіцяли, що заявнику-журналісту нададуть номер справи, занесений в Єдиний Реєстр, трохи згодом. І ми, маючи в активі трішки підзіпсований день юрбочці кримінальних кулінарів, пішли рятувати Україну від рєптілоїдів далі. 

Окрему подяку хочеться висловити небайдужій і незнайомій мені молодій людині з патріотичним татуюванням на нозі та в білій «фірмовій» футболці, що спочатку наче пройшла мимо, а потім, роздивившись не менш фірмову правогномову футболку, прилучилась до нашого гуртку поціновувачів шаурми, не дивлячись на купу міліції.
Разом ми сила!
Далі буде, запасайтеся попкорном і гостріть вила.

Спеціально для «Якщо не ти, то хто?»,
Правий Гном.