Писав чоловік з місця подій біля Українського дому,. Ситуація очима людини. Мова орігінала збереженна
на передовій - тягнибок та хлопці, в тилу - сцикливий кличко, на коні - шулер яценюк
я не хочу писати про першу перемогу над бандитами. першу за два роки.
я не хочу писати, шо ми довели самі собі - можемо давати відсіч.
я не хочу писати, шо в януковича фобія майдану, і вночі він не посмів розігнати людей, а вдень було пізно.
я не хочу писати, шо уже занесли президентський штандарт в укр.дім і завели журналістів - і він дав задній. він просто перепудився.
це вже усі прочитали.
я хочу написати те, що я бачив з 10 вечора до 12 дня.
я бачив тягнибока, який перший почав валити беркут. а сєня-кролик не мав куди діватися, і мусів йти за ним. правда, так акуратно, хіба трошки сорочка зіжмакалася. дурниця, шо в тягнибока сльозилися очі, текло з ніздрів від газу. а піджак можна було викручувати.
я бачив кличка, який підійшов до беркуту, покрасувався, дав кілька інтерв'ю, його слова вірно зловив сірьожа лєщєнко. і пішов. до ранку.
я бачив чудного гудиму, який не знайшов кращого місця посміятися невідомо з чого і чому. певне, асоціативні спогади: український дім - 2004 рік - каса.
я бачив, як дуже швиденько змився кожем'якін. теж до ранку. ах, яка біда! як же можна було таким недалекоглядним, свободівці! як можна було позбавити себе керівництва такого мудрого стратега! який дві битви майже виграв у раді.
а ше був ображений погляд слави кириленка на мої слова - більш імпотентної опозиції (парламентської малося на увазі) за двадцять років ми не мали.
а вранці було даі, яке хотіло прибрати машину, з якої велася інтернет-трансляція. і прості люди та кілька телекамер - їх відігнали.
були бабці черновецького, які навіть не зрозуміли, чого вони прийшли. чи то за кпу, чи то за януковича, чи то за грошима.
був фестиваль парламентських красавчєгов. які так імпозантно стали в лінію, напнули груди і стали чекати - коли ж їм нарешті дадуть "по-картинці". якось же треба реабілітовуватися перед елєкторатом. звісно, добре би було, шоб по-картинці дали, а по-морді ні.
тому коли озвірілий беркут пішов на штурм - у вузькому проході їх зустріла лише "свобода".
ви можете як хочете ставитися до цих хлопців. мені відверто начхати. бо я побачив підтвердження мого вчорашнього поста - це єдині, хто може дати по-морді беркуту. вони не втікали. вони пішли в атаку і відкинули на 5 метрів покидьків. це були київські фермопіли - вузький прохід, і скільки б не тисяч беркутів та внутрішніх військ не стояло аж до вулиці костьольної - більше шести в ряд не могло стати.
народні депутати стояли збоку. там - не штурмували.
і там я побачив ганьбу великого боксера, який мов той гулівер стояв між ліліпутами. хоча ліліпутом був сам. ліліпутом за духом. коли я до нього підскочив з мікрофоном і закричав: пане кличко, вам тут дуже комфортно? він опустив очі, а хтось з його свити рявкнув - мені шо, взяти його на руки і віднести? в той час свободівці були в м'ясорубці. ой, в кличка попали осколочком. ой, йому бризнули газом! катастрофа! українська правда з цього робить окрему новину.
того газу отримали всі "свободівці" які були - від тягнибока до невідомих мені людей. допомагали один одному. я не знаю, що це за жінка була - але я їй глибоко вдячний за воду, яку вилила мені на очі.
після цього, вибачте, за мій французький я голосно сказав - блядська, нікчемна, суча опозиція. власенко зробив вигляд, шо не почув. пашинський сказав: не бійтеся, я з вами. очевидно мікрофон побачив - чуйність проявив. я попросив його не хвилюватися. у них ше ж стільки державних справ. а знаєте, шо було далі? а далі пашинський мені на вухо тихенько сказав: прикро, але ви праві...
я не знаю, що робив в той момент яценюк, гриценко чи парубій. маю надію - те, що більшість нормальних людей на цій площі. але мені шляк трафив, коли я побачив білозір. прийшли пані. коли катеринчук звідкісь вигулькнув в шортіках і одразу на сцену. коли раптом ця колода стала така велика, шо напевне і лєнін би опупів.
і мені прикро за хлопців-свободівців. тому що, якби не вони - НІХЕРА б вчора не вдалося. ні грама. бо шо хочте говоріть про них - але це єдині, які не сцуть і не ховаються за спинами. і своїх, до речі, на полі бою не кидають. сам бачив.
і мені шкода - шо на такому колись шанованому мною ресурсі як українська правда зі самого ранку до обіду - про усіх "героїв", які уже ставлять вимоги януковичу, балакають на рівних з литвином, суплять брови і надувають щоки. а як про "свободівців", то - "молодчики". низько.
і усе-таки, я маю надію, люди розберуться. дуже хотілося б.
бо червоно-чорний прапор біля колишнього палацу лєніна почепили вони. вперше в столиці на такій висоті. і він провісив там більше півдоби. і скільки мєнти не погрожували, аби зняли. він висів. сорі за пафос. але прикро, коли нікчеми пожинають плоди.
коментарі закриваю. це крик душі, а не нагода подискутувати. хтось може сприймати за чисту монету, хтось за пропаганду. мені байдуже.
джерело
на передовій - тягнибок та хлопці, в тилу - сцикливий кличко, на коні - шулер яценюк
я не хочу писати про першу перемогу над бандитами. першу за два роки.
я не хочу писати, шо ми довели самі собі - можемо давати відсіч.
я не хочу писати, шо в януковича фобія майдану, і вночі він не посмів розігнати людей, а вдень було пізно.
я не хочу писати, шо уже занесли президентський штандарт в укр.дім і завели журналістів - і він дав задній. він просто перепудився.
це вже усі прочитали.
я хочу написати те, що я бачив з 10 вечора до 12 дня.
я бачив тягнибока, який перший почав валити беркут. а сєня-кролик не мав куди діватися, і мусів йти за ним. правда, так акуратно, хіба трошки сорочка зіжмакалася. дурниця, шо в тягнибока сльозилися очі, текло з ніздрів від газу. а піджак можна було викручувати.
я бачив кличка, який підійшов до беркуту, покрасувався, дав кілька інтерв'ю, його слова вірно зловив сірьожа лєщєнко. і пішов. до ранку.
я бачив чудного гудиму, який не знайшов кращого місця посміятися невідомо з чого і чому. певне, асоціативні спогади: український дім - 2004 рік - каса.
я бачив, як дуже швиденько змився кожем'якін. теж до ранку. ах, яка біда! як же можна було таким недалекоглядним, свободівці! як можна було позбавити себе керівництва такого мудрого стратега! який дві битви майже виграв у раді.
а ше був ображений погляд слави кириленка на мої слова - більш імпотентної опозиції (парламентської малося на увазі) за двадцять років ми не мали.
а вранці було даі, яке хотіло прибрати машину, з якої велася інтернет-трансляція. і прості люди та кілька телекамер - їх відігнали.
були бабці черновецького, які навіть не зрозуміли, чого вони прийшли. чи то за кпу, чи то за януковича, чи то за грошима.
був фестиваль парламентських красавчєгов. які так імпозантно стали в лінію, напнули груди і стали чекати - коли ж їм нарешті дадуть "по-картинці". якось же треба реабілітовуватися перед елєкторатом. звісно, добре би було, шоб по-картинці дали, а по-морді ні.
тому коли озвірілий беркут пішов на штурм - у вузькому проході їх зустріла лише "свобода".
ви можете як хочете ставитися до цих хлопців. мені відверто начхати. бо я побачив підтвердження мого вчорашнього поста - це єдині, хто може дати по-морді беркуту. вони не втікали. вони пішли в атаку і відкинули на 5 метрів покидьків. це були київські фермопіли - вузький прохід, і скільки б не тисяч беркутів та внутрішніх військ не стояло аж до вулиці костьольної - більше шести в ряд не могло стати.
народні депутати стояли збоку. там - не штурмували.
і там я побачив ганьбу великого боксера, який мов той гулівер стояв між ліліпутами. хоча ліліпутом був сам. ліліпутом за духом. коли я до нього підскочив з мікрофоном і закричав: пане кличко, вам тут дуже комфортно? він опустив очі, а хтось з його свити рявкнув - мені шо, взяти його на руки і віднести? в той час свободівці були в м'ясорубці. ой, в кличка попали осколочком. ой, йому бризнули газом! катастрофа! українська правда з цього робить окрему новину.
того газу отримали всі "свободівці" які були - від тягнибока до невідомих мені людей. допомагали один одному. я не знаю, що це за жінка була - але я їй глибоко вдячний за воду, яку вилила мені на очі.
після цього, вибачте, за мій французький я голосно сказав - блядська, нікчемна, суча опозиція. власенко зробив вигляд, шо не почув. пашинський сказав: не бійтеся, я з вами. очевидно мікрофон побачив - чуйність проявив. я попросив його не хвилюватися. у них ше ж стільки державних справ. а знаєте, шо було далі? а далі пашинський мені на вухо тихенько сказав: прикро, але ви праві...
я не знаю, що робив в той момент яценюк, гриценко чи парубій. маю надію - те, що більшість нормальних людей на цій площі. але мені шляк трафив, коли я побачив білозір. прийшли пані. коли катеринчук звідкісь вигулькнув в шортіках і одразу на сцену. коли раптом ця колода стала така велика, шо напевне і лєнін би опупів.
і мені прикро за хлопців-свободівців. тому що, якби не вони - НІХЕРА б вчора не вдалося. ні грама. бо шо хочте говоріть про них - але це єдині, які не сцуть і не ховаються за спинами. і своїх, до речі, на полі бою не кидають. сам бачив.
і мені шкода - шо на такому колись шанованому мною ресурсі як українська правда зі самого ранку до обіду - про усіх "героїв", які уже ставлять вимоги януковичу, балакають на рівних з литвином, суплять брови і надувають щоки. а як про "свободівців", то - "молодчики". низько.
і усе-таки, я маю надію, люди розберуться. дуже хотілося б.
бо червоно-чорний прапор біля колишнього палацу лєніна почепили вони. вперше в столиці на такій висоті. і він провісив там більше півдоби. і скільки мєнти не погрожували, аби зняли. він висів. сорі за пафос. але прикро, коли нікчеми пожинають плоди.
коментарі закриваю. це крик душі, а не нагода подискутувати. хтось може сприймати за чисту монету, хтось за пропаганду. мені байдуже.
джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар
Щоб вдалося опублікувати коментар, в графі "Коментувати як" оберіть функції ІМ'Я/URL або АНОНІМ