середа, 3 липня 2013 р.

Врадіївка. «Менты снимали на мобилки и кричали: «мы всех вас еще вы…ем»

Спеціальний кореспондент LB.ua Максим Левін перебуває у селищі Врадіївка, Миколаївської області, за подіями в якому стежить вся країна. Цей допис у блог – перші враження Максима від побаченого на місці.

Фото: Макс Левин
Поворот на Врадіївку з дороги, що сполучає Одеську трасу і Первомайськ, без вказівника – повертаємо по GPS-у. Пейзажі депресивні – то тобі закинута ферма, аж тут – мирно пасуться корівки. Втім, закинутих ферм більше. Біля залізничного переїзду, вже у Врадіївці, нам мило посміхаються двоє ДПСників: київські номери, у нас на обличчях буквально написано “преса”. Нас не зупиняють, хоча в інтернеті вже з'явилися новини: в'їзди у Врадіївку контролює міліція.
Зупиняюся сам.
– Де у вас тут зелений туризм, де відпочити можна?
Обличчя міліціонерів видовжуються і хмурнішають.
– Да, мы с Николаева сами, не знаем тут ничего..
…Центральною вулицею, яка петляє селом, наближаємося до райвідділку.
Здалека помітно натовп людей – біля сотні-двох. Над ними – прапори «Свободи».
Народні депутати Парубій і Катеринчук дякують присутнім за громадянську позицію. Самі – купаються в увазі.
Виступає заступник прокурора. Виправдовується, що затримувати третього ґвалтівника(Дрижака, - ред.) не можуть без санкції.
Бабуся проривається ближче:
– А когда насиловали, вы санкцию спрашивали?
Прокурор знов виправдовується. Лунають погрози “да мы вас к е..ням камнями закидаем”.
– Пока Держака нам задержанного не покажете – мы отсюда не уйдем, - більш змістовно.
За спиною заступника прокурора нервують знайомі обличчя з прес-служби МВС. Топчуться лакованими мештами по почорнілих плямах крові. Скрізь – розбите скло. Біля відділку видно чотирьох спецназівців.
Фото: Макс Левин
Поодаль чую крики – якась метушня. Починаю знімати – підбігає дівчина, затуляє об'єктив рукою – “не снимайте, я вас прошу”. Виявилося: сестра потерпілої. Вона відтягує двох п'яненьких хлопців від центрального входу у відділок.
– Не позорь нас, иди домой! Все, чего вчера добились, потеряем за так..! Че ты нажрался и сюда приперся, а?
Присоромлені, п'янички дійсно йдуть геть. Хіба тихенько огризаються:
– Это они меня довели, гады, пусть отвечают!
– Выходи сюда, мусор поганый! Я тебе покажу как над людьми издеваться! – голосно кричить інший хлопець, прориваючись до тих же центральних дверей. На перший погляд, ніби теж трохи напідпитку.
Бабусі поруч кажуть: в цьому райвідділу помер його батько – від катувань.
Місцеві зрештою заштовхують хлопаця у ворота райвідділу:
– Пусть протрезвеет чуть, там посидит.
У воротами - біля двох десятків "беркутівців": з щитами, в шоломах і з кийками напоготові.
Місцеві заспокоюють друга хлопця-п'янички:
– Это ж николаевкие менты, они его бить не будут. Они и так боятся – им лишнего шума сейчас не нужно.
Серед хлопців виділяється дебелий чолов’яга, з татуюванням на руці.
– Я вам расскажу, кто там главная троица – это Дрыжак, Кудринский и Поддубний. Они вот так в селе просто подходят и сбивают деньги с людей. В баре вечерами сидят – у них там все расчеты происходят, люди туда деньги приносят. Два года назад девочку в ставке обнаружили, Алину. Так они, думаете, убийц нашли? Где там! Местных пацанов ловили, признания выбивали. Повесилось несколько человек в райотделе. Около двадцати человек тогда признания подписали под пытками! А этот Дрыжак по селам ездит, то же самое делает, что позавчера с Ирой (потерпіла дівчина – ред.).
Фото: Макс Левин
Коля (ім’я змінено) переключається на вчорашні події.
– Там женщины с детьми стояли. А они двери открыли и гранату шумовую бросили. Сами ж спровоцировали. Вот после этого все и началось, - розповідає про нічні події.
Намагаюся його сфотографувати. Позує. Але тут же просить не публікувати фото й не підписувати справжнє ім'я.
– У меня дети, мне еще жить. Завтра они ж мстить будут. Вчера, вон, когда начали райотдел закидывать камнями – на втором этаже менты из окон выглядывали, на мобилки снимали. И кричали: “мы всех еще вые..ем”.
Підходжу до двох молоденьких жінок.
– Дітей на вулицю відпускати не боїтеся тепер?
– У меня дети еще маленькие, а вот я сама на улице боюсь милиционера встретить. …С Ирой в одном классе мой муж учился – хорошая очень девочка, скромная. У нее сыночку 11 лет. А мужа нет – развелась.
Питаю, що було останньою краплею, яка змусила людей - ще й в такій кількості - штурмувати відділок.
– Так сколько же терпеть можно? Они же постоянно издеваются, бьют, калечат. Такое нельзя с рук спускать!
Фото: Макс Левин
Трохи далі на лавочці, біля ПТС-ки 5-го каналу четверо бабусь діляться останніми новинами.
– Она же полкилометра ползла до крайней хаты, Боже-Боже, а если б не доползла?!
– Это ей Бог помог. И эти падлюки теперь ответят за все. А Дрыжак-то на следующий день по селу искал свидетей еще. Расспрашивал, кто мог его видеть.
– А я ось Поліщука (співробітник міліції, затриманий по звинуваченню в нападі на Ірину - ред.) с хорошої сторони знаю. Завжди іде такий підтягнутий, як квіточка, туфлі начищені, вітається... Як з ним так вийшло?
– А Корнацький, кажуть, охорону в лікарні свою поставив біля Іри, сказав не відходити ні на хвилину. Ці ж шакали її прибрати хочуть. Вона ж назвала прізвища всіх трьох – пам'ятає добре. І грошей на лікування дав одразу теж.
– Ой, дівчата піду їсти готувати, курей закрию, вдягнуся й вернуся. Будем стояти до останку – ми ж патріоти! Дівчата, а Катеринчука бачили – красивий такий. Я ночувати тут буду. Катеринчук тут, а я що ж, додому піду? – перемовляються бабусі, ніби красні молодички.
“Доктор прописал мне траву, теперь я в ментовке курю”, - голосно лунає над їх головами. У найближчому до площі генделі обід у самому розпалі – включили "музикальний супровід".
ДАЛІ БУДЕ…

Немає коментарів:

Дописати коментар

Щоб вдалося опублікувати коментар, в графі "Коментувати як" оберіть функції ІМ'Я/URL або АНОНІМ