Військовий трибунал над неповнолітньою "оунівкою" (КНИГА ПОЛІТВ'ЯЗНЯ)

...я підписала «звинувачення»,
аби скоріше відбувся суд.
 Мені здавалось тоді, що  краще в таборі,
 аніж у цих катівнях...

Продовження книги 

січеславського політв'язня Марії Засіменко-Бонацької

"Дорога - довжиною життя". Перші розділи тут.

Після «очної ставки» мене ще брали на допит декілька разів. Я повторювала, як молитву, одне й те ж. Однієї ночі мене знову взяли на допит, але допиту не було. Федорко ознайомив мене з, так званою, «справою». Цієї ночі я дізналась, що допитували Валю Яруповець, яка сиділа зі мною в школі за партою, що приходив до слідчого Федюліна вчитель французької мови Ігор Крижанівський, щоб з'ясувати, за що мене заарештували, адже з його слів, я була надзвичайно хорошою ученицею і зовсім ще дитина. 

Обладміністрація розшукує січеславських ветеранів ОУН І УПА. Чи близько визнання?

Січеславські чиновники розшукують вояків ОУН та УПА. За словами представника департаменту соцзахисту населення нашої обладміністрації, таку роботу активізували у зв’язку з подання до ВР законопроекту про визнання членів ОУН і УПА «воюючою стороною у Другій світовій війні за свободу і незалежність України». 

Кати і катування (з книги "Дорога - довжиною життя")

Продовження книги 

Марії Засіменко-Бонацької

 "Дорога - довжиною життя". 

Перші розділи тут. )

Терьохін осатанів.
 Бив то однією, то другою рукою.
Підлога вкрилась кров'ю,
 а чоловік з «прикутки» зсунувся на підлогу. 

На деякий час повернуся до «собачни». Федорко був старший слідчий, чи, як говорять,   «кущовий», цебто опікував декілька районів.  Саме тому його викликали в інші кабінети на допит, чи в інших справах.

Ось так часто він закривав мене в «собачну». Якось його не було години дві. Я дуже стомилась. Прихилилась до стіни, ногами вперлась об двері і так заснула. Коли слідчий повернувся і відчинив двері, я звалилась на підлогу кабінету, ледве не збивши його з ніг. 

Слідчий ізолятор (з книги "Дорога довжиною життя")

«Ну что ж, девочка, дело будем заканчивать.
Набирайся сил, чтобы хватило
на долгие годы пребывания в лагерях.
Будешь там бороться
за «самостійну Україну»,
учиться и познавать истину».

Продовження книги Марії Засіменко-Бонацької "Дорога - довжиною життя". Перші розділи  тут. )

Перш за все, мене повели в лазню. Ознайомили, що таке «прожарка» одягу. Та перед цим все обшукали. Так, зробивши дезінфекцію, мене повели довгим коридором в камеру. Забряжчали ключі і двері камери відчинились. Мовчки мене черговий проштовхнув і я опинилася за дверима. Двері тут же зачинилися. Камера була три на чотири метри. Під стінкою сиділи, майже в одних сорочках, дівчата, жінки та  дві бабусі.
Тут було 20 жінок, а я ввійшла 21-ша. Віконце маленьке було високо і за ґратами, а тому в камері було, ніби в сутінках. Я привіталась. Мені відповіли і здивовано всі дивились на мене. Потім хтось сказав: «Кладіть речі десь отут і сідайте. Роздягніться, тут дуже тепло». Дійсно, тут було тепло. В такій «шкатулці» і стільки жінок та ще й «параша».

У Рівному ( з книги "Дорога довжиною життя")

( Продовження книги Марії Засіменко-Бонацької "Дорога Довжиною життя")

8 березня 1948 року привезли нас у Рівне «столипинським». У нього забирали в усіх районах, через які проходив поїзд, в'язнів і доставляли в різні тюремні «заклади» обласного центру. Було нас десь 50 осіб. Чоловіків по чотири поставили вперед, жінок за ними.

Чекали «чорного ворона». Що сталось — не знаю, але «ворон» не приїхав, а лише прибули конвоїри собаками. Нас взяли в кільце і дали команду йти.

У камері ( про допити НКВС з книги політв'язня Марії Засіменко-Бонацької)

(Перші розділи книги за тегом "Дорога довжиною життя")

Десь за північ мені звеліли взяти свій вузлик і йти за ними. Привели мене в НКВС. Це «знамени­те» приміщення знаходилось поряд зі школою, в якій я навчалась. Чергові пропустили нас на подвір'я. Мене завели в невелику кімнату, переглянули речі, запитали, чи нічого немає гострого в кишенях. Викликали іншого чергового.  В якомусь журналі полін розписався, що здав мене, а той, у свою чергу, що прийняв. Черговий повів мене через двір у приміщення, де знаходились камери для тимчасово­го перебування заарештованих.  У  коридорі горіла датована лампочка, було напівтемно. Підійшов черговий по коридору. Цей, котрий мене привів, ска­зав йому, щоб відвів мене в камеру. Забряжчали ключі і відчинились двері. Я зупинилась.

Арешт і допити ( з книги політв'язня Марії Засіменко-Бонацької)

Дорога, яка вела до школи, а вийшло — що до ГУЛАГу

Нехай усе іде між люди

Правди дізнатись легше буде.

А наші муки, тернисті дороги.

Щоб не забулися ні в кого і ніколи.

(Продовження книги Марії Засіменко-Бонацької "Дорога - довжиною життя". Початок тут. )

Це був переддень моєї подальшої долі і життя.

Похмурий лютневий двадцять сьомий день високосного, 1948 року. Урок української мови. Вчителька Олександра Гаврилівна Проценко, як завжди, розпочала урок з якоїсь гуморески. Спершу всі засміялись, а потім — мертва тиша. Це була вчителька від Бога. Завжди чекали чогось нового і цікавого. Раптом у двері постукали. Вчителька відчинила двері і почулось:  «Бонацька Маринка є?». Олександра Гаврилівна повернулась і кивком голови дала відповідь. Почувся шепіт.  Вчителька відійшла від дверей і якось збентежено сказала:  «Марійко, тебе викликає в кабінет директор школи».

"Дорога — довжиною життя" Марії Засіменко - Бонацької. (ПОЧАТОК)

До нашої редакції потрапила електронна версія книги "Дорога  - довжиною  життя" Марії Созонівни Засіменко - Бонацької - тендітної та мужньої жінки, уроженки Рівненщини,  яка за любов до України перетерпіла роки знущань НКВДистами та життя у ГУЛАГу. На нашому блозі ми згадували Марію Созонівну у статті "Які вони, ветерани УПА?". А сьогодні публікуємо передмову до її книги "Дорога  - довжиною життя", електронну версію якої Марія Созонівна передала нам власноруч на днях. Маємо на меті регулярно випускати  по декілька розділів з книги. Якщо ж ви забажаєте отримати повний варіант одразу  - пишіть на  пошту  4u4upaka@ukr.net,  залюбки поділимось.  Безумовно, книга надзвичайно цікава,  цінна та варта уваги сучасної  патріотичної молоді. Особливо важливо те, що якщо виникнуть якісь запитання після прочитання книги, з Марією Созонівною (ЩЕ) можна поговорити!

Марія ЗАСІМЕНКО-БОНАЦЬКА

  Дорога — довжиною життя

 Спогади 

 Нелегкою була доля п'ятнадцятирічної школярки Марійки Бонацької з Рівненщини. Зі шкільної лави забрали її до слідчого ізолятора, коли вона готувалася до свята: писала і читала вірші, співала і танцювала, мріяла про щасливе життя. Та на довгі роки потрапила за ґрати. Про те, як жилося авторці і її «друзям по нещастю» у тюрмах та таборах, розповідається у книзі «Дорога — довжиною життя».