Які вони, січеславські ветерани УПА?

Їх не побачиш на 9 травня у ветеранській формі, вони не ходять на відкриті уроки до січеславських школярів. Їх молодість не була сповнена легковажності, як наша, і навіть сьогодні вони не завжди можуть сміливо сказати на вулиці: "Я - вояк УПА". "Якщо не ти, то хто?" разом зі "Студентською Свободою" відвідали трьох ветеранів УПА на Січеславщині, щоб привітати їх з 70 річницею Української Повстанської Армії.

Ми їм - свою увагу, мандарини, цукерки та чай. Вони нам - живу історію становлення нашої Незалежності.



Знайомтесь, Лесик Григорій Нестерович, 88 років, родом з Полісся. Він вступив до ОУН у 17 років, а звідти вже й доУПА недалеко, особливо якщо твій край заполонили окупанти (німецькі та радянські).

В сотні Мазепи молодий Григорій став бухгалтером - був талан у нього до чисел і математики! За талан та патріотизм арештований комуністами у свої 18, через тиждень після його арешту вбаивають сотника Мазепу.

Григорію, юному, відважному і палкому, присудили 7 років каторги на півночі Росії.

Після такого резюме йому дорога лише одна - в бригадири. Григорій Нестерович опановує ремесла машинної і ручної роботи на заводах, отримуючи найвищі розряди, які може мати звичайний робочий. В майстри і управлінці дорога йому закрита назавжди. Певний час працює в Магадані, потім повертається в Україну і осідає в Новомосковську (Січеславська область).



Сьогодні, за іронією долі живе в квартирі, вікно якої виходить на площу Леніна, тож щодня він дивиться на пам'ятник самого лідера Жовтневої революції. Поховав дружину і трьох дітей.

Але на долю не жаліється: отримує пенсію 2 100 грн. (каже, на життя вистачає), спілкується з родичами. В кімнаті в нього висить портрет Шевченка та ікона Божої Матері, на столі лежать газети "Свободи" і свіжий випуск "Нація і держава".

Переживає за Україну і слідкує за виборчими перегонами.

Нам, гостям, подарував по примірнику "Зони" - журналу Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих.

А ось письменниця та патріотка   Марія Созонівна Засіменко - Бонацька, уроженка з Рівенської області, що 7 років провела в лагерях Сибіру. Ця мужня жінка в проводі ОУН з 10 років (ще малою бігала та розкидала по ящиках листівки).

Маленька Марійка інтуїтивно усвідомила, що потрібно боротися проти ворогів - німців та поляків. "То вже потім ми стали розуміти, що надзвично великим ворогом є Москва і комуністи" - зізналася ветеранка.

І вони почали боротися. Ось як охарактеризувала Марія Созонівна вояків УПА:

"Це була не банда або не помічники німців, як хтось каже, це були люди, які готувалися до боротьби за самостійну, незалежну Україну".

Також жінка розповіла чому, на її розсуд, виник конфлікт між Мельником та Бандерою, внаслідок чого ОУН поділилася на дві частини. Їх думки розійшлися тому що Мельник, будучи в еміграції, не мав чіткого уявлення про життя українців у німецькій окупації і вірив у те, що з німцями можна подолати "червону чуму". Бандера ж навпаки вважав, що треба добиватися незалежності власними силами (революційним шляхом), а не чекати підтримки якихось союзників.



Марія Созонівна поховала сина й дочку, наразі живе з чоловіком.

Письменниця вже видала 7 книг про боротьбу українців за незалежність. А так як робила це за власні кошти та кошти друзів, то й тираж невеличкий: наприклад, книга "Непокірні та нездоланні", подарована бібліотеці "Студенстької Свободи", має тираж - 200 примірників. Натомість українофобська література виходить великими накладами - запевняє ветеранка і зачитує цитату з двотомника Колесніченка "Все про ОУН" (10 тисяч примірників):

"Вопрос так или иначе затронул всю Европу, однако ни одна страна, кроме Украины, не попыталась представить преступников, которые с оружием в руках боролись против своего народа, героями и освободителями. Для всех это черная страница истории и очень печально, что до сих пор некоторые политические и ообщественные деятели исповедуют политику поддержки действия УПА и могут охарактеризоваться как профашистски ориентированные люди".

Марія Созонівна обурюється словами людини, що зробила в нашій області російську регіональною і дивується, що ніхто не дає гідної відповіді таким "тварям".

А дійсно, чи заслуговують люди, які так відчайдушно боролися за самобутність України, чути такі звинувачення на 22 році незалежності?

Від ветеранів УПА ми вийшли натхненні та заряджені енергією боротьби. Як би складно нам зараз не було - їм точно було складніше. Та не дивлячись на труднощі, герої цієї статті все витримали і продовжують боротися. Вони навдивовижу життєрадісні і позитивно налаштовані, не жаліються на життя, як ті бабусі, які лузають насіння під під'їздами. В них зовсім інше світосприйняття - не таке, як у ветеранів Червоної Армії, які приходили на 9 травня у мою школу розповідати про "Великую Отечественную войну" і через це вони набагато вільні за нас усіх. Такі ж вільні, як і Україна в їх мріях та думках.



Онука Чучупаки