Сьогодні він спалив себе (Про Василя Макуха)

( Запис  з архіву "Якщо не ти, то хто?" за 2011 рік)


5 листопада 1968 року здійснив самоспалення український дисидент  Василь Макух. Ви перепитаєте: "Хто-хто?". А я розкажу: Василь Макух.

Людина, яка прагнула вступити до мого бездарного університету ДНУ, а її не прийняли через політичну судимість. Людина, яка кожний свій лист закінчувала словами "Слава Україні!". Ця людина на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи, колоніального становища України, політики русифікації та агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснила акт самоспалення на Хрещатику у Києві. 


Він - палкий патріот, воїн  УПА, що у 50-ті роки означало одне: заслання. 15 років він провів у неволі, де познайомився зі своєю дружиною Лідією, яка  після тюрми народила йому 2 дітей..

Довгий час жив у  Дніпропетровську, на вулиці Пожежній. В його будинку збиралися націоналісти та однодумці. Його діти розмовляли українською мовою і у школі їх обзивали "бандерівцями". На це  Василь відповідав: "Усе це мине! Колись настане такий час, що Україна буде самостійною!"

5 листопада 1968 року Київ, як і уся “необ’ятная родіна”,  готувався до зустрічі найбільшого більшовицького свята – річниці так званої жовтневої революції. Місто прикрашали портретами “вождів”, гаслами та червоними прапорами. Міліція та переодягнені в цивільне кагебісти несли патрульну службу, забезпечуючи громадський порядок. Хрещатик був переповнений людьми.

І раптом перехожі побачили, як із під’їзду будинку 27 (біля Басарабського ринку) вибігла охоплена вогнем постать і проспектом залунали слова: “Геть окупантів!”, “Хай живе вільна Україна!”. Живий факел, а був це Василь Макух, привернув увагу всіх, хто тоді опинився на Хрещатику. Міліціонери намагалися погасити вогонь, але це їм не вдалося. Грубо почали розганяти людей, щоби було якнайменше свідків цієї безпрецедентної події. Врешті, знесилена від болю, постать упала. Хтось прикрив її шинеллю. Примчала карета швидкої допомоги. В лікарні медики отримали наказ від каґебістів – за всяку ціну врятувати життя жертви самоспалення. Не тому, що для них життя цієї людини мало якусь вагу, а для того, щоби вивідати, чи належала вона до якоїсь націоналістичної організації.

Але лікарям не вдалося нічого зробити. Василь Макух, так і не прийшовши до тями, 10 листопада 1968 р. помер. Свідком цієї події був Микола Мазур, уродженець Карова, який саме в цей час як сержант строкової служби військ КҐБ ніс патрульну службу на Хрещатику.

А тоді, 5 листопада ввечері зарубіжні “ворожі” радіостанції на весь світ повідомили приблизно наступне: “Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти комуністичного тоталітаризму, поневолення українського народу й агресії СРСР проти Чехо-Словаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед мужнім вчинком українця-патріота схиляє голову вся прогресивна світова спільнота... ”.

P.S. (змінено через рік)
Сьогодні родина Макухів ще живе на все тій же вулиці Пожежній. Вони далекі від націоналістичних почуттів і навряд чи змогли простити батька-кормильця,який покинув їх на призволяще і одразу перетворив на ворогів народу. І лише з цієї причини я не можу назвати вчинок Василя Макуха саможертовним - ні,   на благо великого задуму в жертву він віддав не лише себе, а й радісне життя своїх дітей.

А що робити нам? Лишається лише пам'ятати. Поставити пару лайків на записі про Макуха, написати під фото "Героям слава!", піти віднести квіти на його могилу і спостерігати, як за червоні кольори, проти яких спалив себе Василь Макух, голосує 13% виборців... Все ж таки, сильна була тоді зомбо-машина, чи не так?


Онука Чучупаки