Командир сербських «тигрів»

     Його ім’я Інтерпол заніс у список десяти найнебезпечніших злочинців. Про нього складались балади та пісні. Він розшукувався поліцією п’ятьох країн та був заочно засуджений до 26 років позбавлення волі.  Він одружився на найкрасивішій жінці Сербії та став батьком дев’ятьох дітей. Фанати та ультрас  белградського ФК «Црвена Звезда» пам’ятають цю людину, як свого ватажка. Його нагороджував найвищою відзнакою Сербії президент країни Караджич. Він очолював політичну партію та володів футбольним клубом.

     Здається, кожне з цих речень може описати життя різних людей. Проте, усі вони розповідають про одну і ту ж людину. Людину, про яку ходять чутки до сих пір. Це - сербський Шухевич. Чоловік – легенда. Його ім’я навіки залишилось в історії сербського національного руху. Це – Желько «Аркан» Ражнатович.

     Життя майбутнього символа за незалежність Сербії від хорватських загарбників та боснійських мусульман схоже на авантюрний гостросюжетний роман. Він народився в 1952 році у сім’ї офіцера Югославської Народної Армії. В 9 років маленький Желько вперше збіг з дому, а у 17 років отримує свій перший тюремний трьохрічний строк за крадіжки. Його непомірна любов до белградської футбольної команди «Црвена Звезда» трансформувалась у заняття тим, що зараз називають ОФ – «околофутболом». Він вступає у ряди белградських ультрас, а згодом – і очолює їх. 13 травня 1990 року Аркан приймає участь у події, яку згодом назвуть однією з найвірогідніших причин початку Балканської війни – заворушеннях на матчі «Црвена Звезда» - «Динамо» (Хорватія). Три тисячі сербських правих фанатів – угруповування «Делиje Север» - з усієї країни приїхали у повністю ворожий, напів-мусульманський Загреб. Проти них зібрався увесь стадіон «Максимір». Сорок тисяч хорватів волали щосили «Сербів – на верби» і вибігли на поле, намагаючись прорватись до сектору «гостей». Тоді серби дістали залізні прути та іншу саморобну зброю…

     Коли розпочалася Балканська війна, в яку були втягнуті майже усі країни цього регіону, що відвойовували незалежність, пан Ражнатович швидко зібрав зі свого легіону футбольних хулс найбільш боєздатну військову частину сербської армії. Його вояки йшли в бій з фанатськими піснями, а футболісти «Црвена Звезды» збирали для тих, кого вони ще вчора бачили на трибунах рідного стадіону, гуманітарну допомогу. Сербська Добровольча Гвардія (СДГ) Желько Ражнатовича була нічним жахіттям для балканських мусульман. Жоден прихильник ісламу та слов’яноненавистник не міг уникнути смерті, якщо стикався з людьми «Арканови Тигрови» («Тигри Аркана»).В цьому загоні були тілесні покарання за розпиття спиртного. Желько казав: «В Гвардии нет места пьяному героизму». Талісманом СДГ були двоє тигренят, яких бійці Желько узяли із белградського зоопарку. Фото, де Желько тримає одного з них на фоні вояків - найбільш відоме фото командира СДГ разом зі своїми бійцями. Пройшовши славетний бойовий шлях землями Хорватії та Боснії та Герцоговини, СДГ була розформована у 1996 році, а її командир Ражнатович отримав з рук тодішнього президента Сербії Радована Караджича найвищу нагороду країни – Зіркою Карагеоргія.

     Після військових буднів колишній кошмар для мусульман пішов у політику та бізнес. Він володів ФК «Обіліч», мережею казіно, кондитерських та ювелірних магазинів, готелем «Югославія». До його бізнесу не наважувались доторкуватись кримінальні авторитети Сербії. І правильно робили. А наважились би ви зачіпати людину, котра створила маленьку особисту армію - військовий загін, що був йому вірний до останнього і навіть після свого розформування був готовий знов зібратись під триколором з «сербським хрестом». Та що там авторитети – навіть президент Сербії поздоровляв Ражнатовича з його одруженням на найкрасивішій жінці Сербії, співачці Світлані Величкович. Зараз вона – найвідоміша та найбільш оплачувана співачка країни.

     Повернувшись до відносно мирного життя, Желько отримує вищу освіту у Вищій тренерській школі, блискуче захищаючи диплом на тему «Підготовка гравця до матчу». В 1998 році його клуб виграв чемпіонат Югославії та виборов право виступати у Лізі Чемпіонів. Це спричинило нечуваний скандал в УЄФА, адже Желько ще був у розшуку Інтерпола. Так, звучить, як у казці, але це було насправді так. Тому Ражнатович переоформив свій клуб на дружину.

     Кажуть, «краще яскраво горіти декілька секунд, аніж тліти усе життя».  Нажаль, ця аксіома не оминула своєю зловісною тінню і сербського героя. І це не дивно. З таким небезпечним і авантюрним життям шанси Аркана на спокійну смерть серед рідних та близьких на старечому ліжку були вкрай малі. І смерть, яка не змогла дістати його на трибунах стадіону серед моря розлючених хорватів та на полях кривавих боїв, дістала його у вестибюлі готелю «Інтерконтіненталь» 15 січня 2000 року. Вбивця знав, що досвідчений борець за країну завжди носить бронежилет, тому поцілив йому в обличчя. Також було вбито і охоронця Ражнатовича.

Як і багато смертей видатних осіб, і це вбивство залишилось вкрите таємницею. Група людей, що безпосередньо виконувала та забезпечувала проведення цієї підступної акції, була заарештована, але імена замовників вбивства так ніхто й не дізнався. Але, існує дві версії «сui prodest?» (кому це було вигідно). Перша версія, звісно ж, політична. За нею, багато хто пов’язував вбивство Желько із політичними мотивами. На початку 2000 року багато сербських правих фанатів та екс-бійців СДГ перейшло на анти-мілошевські позиції, проти політики тодішнього президента Сербії Мілошевича. Під час боїв з поліцією в Белграді  5 жовтня того ж року вони були основною силою опозиції.

В таких умовах та за такої силової підтримки комендант Желько Аркан міг цілком реально стати президентом Сербії, що, разом з його радикальними націоналістичними поглядами забезпечило б господарювання Сербії на Балканах. За другою, менш ймовірною та цілком теоретичною версією, його було вбито  через образу на те, що він, колишній ватажок ультрас «Црвена Звезды» нині опікується проблемами свого ФК, забувши про проблеми того клубу,з яким він колись починав своє сходження на військовий та підприємчий Олімп. Так чи інакше, на останнє прощання з національною легендою прийшов увесь цвіт сербських можновладців – від кримінальних авторитетів та зірок естради до вищих армійських чинів та титулованих спортсменів. Але простих сербів, що прийшли вшанувати героя, було ще більше.

"Незважаючи на те, що весь цивілізований світ вважав цю людину бандитом і військовим злочинцем, проводити його в останню путь збираються тисячі сербів!" – такі слова розгублено казав 20 січня, в день поховання Желько Ражнатовича, тележурналіст «Sky News» Том Маршалл, дивлячись на неосяжний людський натовп, котрий прийшов і приїхав з найвіддаленіших сербських міст та маленьких селищ, щоб наостанок вклонитись тілу того, хто своє життя віддав на боротьбу з мусульманством і чиїм девізом на усе життя були два слова: «Живела Србија!».

 Живела Србиja!

Спеціально для «Якщо не ти, то хто?»,
Правий Гном.