До Молоді в Рівному, або чому українці в Україні - чужинці?

Одна з наших читачок, а  відтепер і нова авторка Кропива, виїхавши з Січеслава, не перестає перейматися проблемами   патріотів.  Вона лайкає та постить наші новини, відмічається в групах, одним словом - вболіває за нас:) В перервах між вихованням малої патріотки, Кропива намагається розібратися у важливих питаннях українського патріотизму або його відсутності... (- ред.)

Мовне питання постало в моїх думках  зовсім невипадково. Рік тому я і подумати не могла, що житиму в Рівному і, не боячись бути засміяною  чи радше висміяною, буду говорити українською. 

І справа зовсім не в тому, що я не мала мужності в своєму Дніпрі розмовляти рідною мовою, а не іноземною (російською). Справа в тому, що, перебуваючи майже постійно в російськомовному середовищі, поневолі вливаєшся, втягуєшся і вже не хочеться виділятись - бути «білою вороною». 

  Так ось, переїхавши в Рівне, маленьке, але надзвичайно зелене та чисте (що важливо!), містечко, я вирішила: говоритиму виключно українською і лише українською (добре, що мій чоловік в цьому мене повністю підтримує). І на моє велике - просто гігантське здивування- перше, що я почула в кав’ярні від офіціантки, було... щоб ви думали? Російська мова! І це в Рівному!

В той момент запитала себе, а чи справді я переїхала з Січеслава, чи можливо машиніст таки передумав і вночі повернув потяг назад? Подиву не було меж, підлітки в Макдональдзі, школярі в громадському транспорті - всі вони говорили на «чисто русском языке», і цей нонсенс, а точніше виключення з усіх моїх правил, я ніяк не могла пояснити для себе. Тому і почала в масштабах того ж таки Рівного вивчати трохи глибше дане питання.

Одним з моїх респондентів стала Марія Дмитрівна ( хрещена мого чоловіка ), яка багато років тому переїхала в місто обласного центру з маленького села на кордоні з Білоруссю під милозвучною назвою Кам’яне, ставши до роботи на заводі, де всі спеціалісти, які навчали, були російськомовними. Відповідно, за цих обставин та по своїй, чи не зовсім по своїй волі, вона незабаром перейшла на загальновживану мову в її середовищі. Можливо, для когось стане дивиною, що російськомовні робітники робили на Західній Україні? Втім, я можу дати цілком логічне-історичне пояснення: відбулося заселення росіянами Рівного з метою асиміляції української культури – цей факт є беззаперечним, під яким кутом на нього не поглянеш. 

  І так кожного дня... Виходячи на прогулянку з моєю маленькою донечкою, і чуючи мову, яка здавалося б зовсім не відповідає культурним традиціям регіону, зрозуміла - така ситуація склалась протягом багатьох років, ба навіть століть. Проте, зміни, які б мені хотілося б щоб сталися, а саме цілковита українізація, і не тільки Рівного, Дніпра, але й всієї України від сходу до заходу, від півночі до півдня, за короткий термін неможлива, а радше, виглядає просто таки фантастичною. 

Допоки українці не перестануть наслідувати свого «старшого брата», копіюючи приклад із серіальних образів героїв «Папиных дочок» або «Ворониных», ми перетворимося у безлику націю без мови, культури, традицій, гідності та порядності.

На останок хотілося б просто побажати в цій наполегливій справі бути Українцями до кінчиків нігтів, кожному з нас бути сильними та впевненими в тому що Україна переможе, і ще настане той час, коли українець на своїй землі буде господарем, а не чужинцем та запроданцем!

Всіх люблю та пишаюся,
Ваша подруга Кропива