Сергій Василюк: "Корумповану свідомість треба лікувати іншим вихованням"

Лідер гурту "Тінь Сонця"  та кандидат від "Свободи" Сергій Василюк
напередодні виборів дав інтерв'ю редактору "Якщо не ти, то хто?"

Коли я йшла на інтерв’ю до Сергія Василюка, українського музиканта та по сумісництву кандидата  в депутати до ВР від опозиційних сил (ВО «Свобода») по 102 округу,  запитувала себе: «А якими почуттями має керуватися жінка, вибираючи одного з-поміж десятка гідних та негідних в бюлетені?»

Мабуть, жінка, всередині якої живе мати-берегиня,  обере такого, якому вона беззастережно змогла б довірити найцінніше в своєму житті – дитину.

 Я знаю точно, що я б не довірила свою дитину українофобу Табачнику  або неземному Льоні Космосу - страшнувато. Після того, як записала на диктофон цей матеріал, не можу сказати такого  про Сергія Василюка.  Дитина в нього навряд чи може навчитись поганому, навпаки – він розповість про  мальовничість українських краєвидів, потурбується про патріотичне виховання, вирішить  мовне питання та навчить жити екологічно.

Крім доказів моєї думки в інтерв’ю ви знайдете трішки політики, більше ніж трішки патріотизму, а також  відповіді на питання чому ми маємо русифіковане радіо і як викорінити корупцію свідомості.

 – Доброго дня, Сергію. В першу чергу хочеться дізнатись, чим Ви зараз живете і які проекти втілюєте.

-          – Оскільки я з повною відповідальністю віднісся до своєї передвиборчої кампанії, так як налаштований на перемогу, то насамперед займаюся передвиборчою агітацією, знайомством з виборцями, вивченням проблем округу та політичної ситуації в Україні. Взагалі роблю це не перший рік,  але зараз набагато активніше. Багато  часу витрачаю на зустрічі з нашими союзниками,  на вивчення проблематики округу, в який я вже справді закохався. На моєму окрузі – справжня мальовнича Україна: наддніпрянські ландшафти, хати, яри, балки. Я навіть не хотів би виїжджати звідси після виборів.

-          – Наскільки округ складний, враховуючи вподобання електорату? 

– Скажімо так, якщо говорити про Кіровоградську область, то мені здається, що цей округ найкращий. В нього входить Олександрівський район, знайомий зі  «Свободою» дуже давно – свободівці приїздили на вшанування героїв  Холодного Яру.  Олександрівський район  патріотичний, це  історична територія, в якій знаходиться Чорний ліс -  південна окраїна Холодного Яру.  Знам’янський район  теж доволі серйозно був залучений до тої визвольної боротьби. Ну а решта  -  середньостатистичні українські села , якщо не рахувати Світловодськ та Знам’янку (певною мірою русифіковані міста).  Та все одно варто зауважити, що Київ – більш русифікований, ніж Знам’янка.

-          – Що з головним конкурентом? Про його партійність навряд чи потрібно питати.

-       – Тут вже складніша ситуація. Ця людина вже три роки ублажає виборців. Роздає подарунки в школах:  доплачує щось вчителям, купує комп’ютери. Навіть якийсь клаптик дороги побудував, проте коли ми їхали цим районом, я не бачив жодних нормальних доріг.  Звати Олександр Єдін, з Партії Регіонів.  Він голосував і за Податковий Кодекс,  за реформу відміни пільг афганцям і чорнобильцям, тому я вважаю,що ця людина недостойна стати депутатом. Я розумію, що комусь незручною буде наша політична сила, або він  взагалі не вірить політикам. Та  якщо порівнювати  часи правління Ющенка і Тимошенко, то все ж таки попередній період був кращим в плані  соціальних реформ, не кажучи вже про патріотичне виховання.

-          – А в Вашій програмі та спілкуванні з виборцями переважає все ж таки соціальне чи культурне?

-    – Акцентую увагу на соціальних питаннях, але намагаюсь це  гармонійно поєднувати з відповідними піснями. Взагалі не слід якось розділяти наше життя на соціальні проблеми  чи не соціальні . Просто це наше життя і головна проблема є в тому, що більшість українців не є господарями на своїй землі. Тобто наше суспільство розколоте на вузьке коло можновладців, олігархів, монополістів та решту населення, яке фактично лишають без права вибору, де працювати, який бізнес тримати, які мати пенсії, де жити, по яких дорогах їздити і т.п.

Якщо ми дозволимо цій владі повністю монополізувати всю нашу економіку  і всі гілки влади – український народ буде остаточно покріпачений. І вибори, напевно - останній шанс вирватись  з цього ворожого оточення, почати конструктивні зміни і відродження України.

Крім того, не треба забувати, що ця влада не тільки проводить   монополістичну політику, вона  ще й крок за кроком здає державний суверенітет України і економіку: продає певні ланки  народного господарства в оренду або  іноземним корпораціям. Це послаблює як і наш суверенітет, так і економічну незалежність.  А без економічної незалежності не можна бути культурно незалежними.

-          – Коли  мова вже зайшла за культурну незалежність, цікавий Ваш коментар стосовно мовного закону.

-          – На думку більшості, в тому числі й на мою думку, той закон про засади державної мовної політики, який  був раніше, задовольняв  права всіх культур.  Державною мовою все одно має бути українська. Бо якщо ми будемо ділити наше суспільство на російськомовне, болгарськомовне, татарськомовне і т.п., то в нас вийде не країна, а окремі субкультури, які чітко диференціюються від інших і під ними не підведений спільний знаменник.

Ми виступаємо за те, щоб кожна культура мала можливість розвиватися, мати свої культурні центри. Але водночас, якщо існують якісь організації, налаштовані на послаблення  суверенітету України  або   на стратегічні відцентрові тенденції ,то це, звичайно, треба присікати на корню, як загрозу  цілісності держави.

А державну мову всі прекрасно розуміють, і якщо хтось з українців її не сприймає – це або лінощі, або комплекс меншовартості, або якась ворожа впертість.  В Росії також живуть багато національностей, але там одна державна мова. Так само в Польщі, Чехії, Німеччині. У Франції, наприклад, зараз багато вихідців з Африки, але державна мова одна – французька. Так і в нас має бути.  

-          – Нещодавно в Січеславі російська стала регіональною. Чи є якийсь спосіб  протистояти цьому засиллю влади? Можливо, потрібні акції прямої дії?

-          – Зараз головна задача – вибороти наш вибір на виборах, щоб опозиційні сили набирали більшість у Верховній Раді і ми одразу могли  змінити цей закон. Можливо не настільки буде вирішальним, які будуть проводитисьакції.  Звичайно, великими демонстраціями, голодуваннями під Українським Домом, ми показали, що нам це питання не байдуже, але для того, щоб закріпити все законодавчо,  необхідно привести до влади опозиційні сили. Тоді  закон скасують і натомість приймуть закон про захист української мови, з такими передбаченими діями, як  встановлення ввізного мита на іншомовну іноземні продукцію і вкладення цих грошей на розвиток української культури.  Також варто скасувати податки  на видання українські книги,  аудіо-та відеопродукції. Ми потребуємо законного захисту української мови, і на мою думку,  достатньо буде повернути той мовний закон, який був перед цим – він задовольняв усіх і дозволяв розвиватися мовам національних меншин.

-     – Якщо говорити  за український продукт, близько півроку тому  Держкомтелерадіо скоротило квоти на українське в ефірі. Як музикант, Ви відчули, що менше українського стало на радіо та телебаченні? Можливо, саме   група «Тінь сонця» стикалася з певними утисками?

-          – Ну, я захоплююся українською музикою ще з 90-х років, і пам’ятаю, як ще до першої каденції Кучми був бум української музики:  була така передача «Територія А», була купа різних хіт-парадів, які пропагували українську музику. З часом це почало на моїх очах зменшуватися. Поступово зникають україномовна продукція на телебаченні та радіо,  україномовні журнали, українські спортивні видання… 

Тобто це відбувається дуже давно, і до речі, як не дивно, скоріш за все, це співпадає з приходом до влади в Росії Путіна, тому що Єльцин проводив демократичну політику по відношенню до України, а Путін – більш таку імперську – спрямовану на захист російських інтересів на їх колишніх володіннях.

Вже за другої каденції Кучми з’явилися «блатняк»  в маршрутках, радіо «Шансон» тощо. Все це відбувалося на зламі тисячоліть. І нинішня влада ніяким чином не захищає національну українську культуру, не популяризує її, а навпаки -  фактично дає зелене світло на популяризацію руського міра (царська Росія,матроси Севастополя).

Все пов’язано з Росією. І фільми ті, які начебто російсько-українські і  в них зображуються  як українці так і росіяни, але українці виставляються «хохлами», а українська культура не настільки повноцінною в конкретному рівні, як російська. Це ж саме і на радіо.  Вони вмикають Аллу Борисівну, або Стаса Михайлова ,які  є зірками вищого рівня в Росїі, а після цього  - українську застольну пісню. І виходить, що українці співають про горілку і вареники,  а у Алли Борисівни «любовь, похожая на сон».

Хоча у нас є так само прекрасні свої пісні, свої співаки, але їх не пускають до українських ефірів і потім, як наслідок, наші намагаються завоювати російськомовний простір, тому що там більше слухачів  та слави.

-          – Чому нинішній владі в Україні це вигідно і вона не запобігає цьому?

-          – Вона тримає нашу Батьківщину  просто як територію і висмоктує всі ресурси землі.  Потім лишає українців без вибору, як працювати, де працювати ( малий і середній бізнес повністю знищується),  лобіює інтереси Росії, а в економічному плані всіх, хто готовий заплатити.

      Наприклад, я їду по Черкаській області – там голландський фермер засадив соняшникове поле. А далі – німецький агроцентр. Тобто раніше вони вивозили  чорнозем, а тепер наша влада його продає заможним зарубіжним фермерам, замість того, аби дати розвиватися нашим селянам. Такими діями можновладці   послаблюють економічну незалежність України. 

 Наші українські великі корпорації також заважають – вони  не платять в бюджет ніякого податку, бо зареєстровані в офшорній зоні. Фактично, всі ресурси України висмоктуються, і в бюджет нічого не потрапляє. В культурному плані вони симпатики більш пострадянської політики  і культури, і вони її пропагують.

-          – Ну, вони її пропагують,мабуть тому, що вона зробила їх тими, ким вони є…

-          – Можна і так сказати. Але там різні люди є. Наприклад,якщо взяти Табачника, то його можна назвати російським націоналістом.  Якщо говорити про Януковича чи Азарова - це люди, які вийшли з радянського середовища і їм все українське байдуже, воно їх не бентежить і не зворушує.

-          – В середовищі січеславських націоналістів часто буває таке, що їх оточення не розуміє, чому вони займають активну громадську позицію, ходять на акції, постійно щось захищають.  Чи в Вашому житті Ваші родичі, друзі ставили запитання «Навіщо це тобі»?

– Ну, від друзів я такого не чув. Але я пам’ятаю, коли ми з братом (нам було по 15 років) вирішили займатися екологічною діяльністю і розчищали річку в  Василькові. До нас підходили з питаннями: хто вам сказав це робити?  Тобто ніхто не вірить, що можна якось самостійно відстоювати свої права. 

На превеликий жаль, сьогоднішня молодь менш свідома, ніж наші діди, які жили в радянські часи. Головний   орієнтир зараз  - просто гроші. Якщо раніше для людей щось важили такі поняття, як патріотизм, прагнення  до правди, чесності, справедливості, то зараз в людей корумпована свідомість.  Корупція в самій свідомості - це проблема, яку треба лікувати іншим вихованням. Коли цінністю стають гроші, комфорт, то людина ще більше віддаляється від свого народу, культури, землі, в якій вона виросла.

З появою телевізора, телефона  чи комп’ютера дуже багато чого змінилося, багато людей живуть фактично у віртуальному світі. Більшість людей приходить додому втомлена,  їй хочеться забутися чи то якимось шоу,  чи алкоголем, чи, не дай Бог, наркотиками.  І вона абсолютно байдужіє до тих проблем, які її оточують.  

-          – А звідси й голосування за гречку.

-          – Ну, голосування за гречку -  це вже більше зневіра у владі. Ми маємо в Україні проблему: влада в нас абсолютно дискредитувала себе. А якщо народ не довіряє своїм управлінцям - ця країна не має перспективи. І навіть коли я  йду на вибори, до мене кажуть (слава богу, меншість, але кажуть): «Ми тобі не довіряємо, тому що ти йдеш нажитися на своєму народові».

Більше того, коли я їх запитую: «А ви що, також  так робили б?», вони відповідають "Так".  То коли в людей таке мислення – потрібно серйозне втручання. Я йду в народні  депутати, щоби  відновити довіру людей до чесних політиків, щоби поступово почати якісь конструктивні зміни в нашій Батьківщині.

-          – І наостанок запитання не про політику. Ти починав як екоактивіст, що робиш сьогодні, аби не жити за рахунок майбутніх поколінь? Чи екологічно свідомий ти кожного дня?

-          – Ну принаймні, органічні відходи я викидаю кудись на город  чи на купу гною, це єдиний спосіб, яким я можу розділяти сміття, так як в нашій країні система сортування сміття не розроблена. 

Намагаємося  по можливості не брати пакети  і несемо покупки в руках.  Іноді кажуть, що я надто багато говорю на екологічну тематику, але я вважаю, що головним недоліком нашої влади є те, що вона дійсно сприяє вимиранню українців. І я поясню це дуже коротко : в нас немає ані здорового харчування, ані здорового середовища.

Держава не сприяє розвитку села : не рентабельно вирощувати велику рогату худобу, екологічне зерно, або тримати велику рогату худобу. Ми хочемо пити молоко, але в селянина його забирають за такими цінами, що через рік корови не буде, а ми питимемо «молоко» з порошку.  Зернові культури вирощують з застосуванням хімікатів, ГМО, імпортують недоброякісні продукти з-за кордону – в результаті ми не маємо здорового харчування.

Водночас не маємо здорового середовища: чистих води, повітря,  дешевих  оздоровчих центрів, доступних цін на ліки. Все  це реально  призводить  до вимирання українців і знищення селянина як класу. А українське село,я вважаю,  має  бути квітучим, процвітаючим, успішним, заможним. Як і Україна в цілому.

Спеціально для "Якщо не ти, то хто?",

Онука Чучупаки