понеділок, 8 жовтня 2012 р.

Як олімпійський чемпіон Гітлера урятував


Хайнц Брандт 
Всім не толерантний привіт, шановні читачі. Сьогодні ми з вами зробимо невеликий екскурс в історію та обговоримо роль випадкових людей у великому механізмі Історії. Пані Історія знає багато прикладів, коли дрібничка, піщинка, незначний порух або жест змінювали долі цілих епох та народів.

Наприклад, не розрахувавши свій знаменитий удар посохом, Іван Грозний вбив свого єдиного спадкоємця, а Йосип Сталін, незадовго до своєї смерті планував (увага, панове комуністи-інтернаціоналісти!) виселити усіх «савєцьких» євреїв в околиці міста Біробіджана. Лише його несподівана смерть врятувала поціновувачів маци від розважальної подорожі по одній шостій частині суші. Але сьогодні ми побалакаємо не про тиранів землі Руської, а про фюрера німецької нації Адольфа Гітлера та про те, як його урятував ціною свого життя нічого не підозрюючий офіцер. 


  Отже, знайомтесь – полковник ОКХ, блискучий штабний офіцер, кавалерист, золотий призер Олімпійських Ігор, Хайнц Брандт. Саме йому фортуна відвела вирішальну роль тієї самої піщинки, що лише фактом свого існування змінила ход історії. Біографія цього талановитого офіцера була бездоганною. Він служив у кавалерійських частинах рейхсверу, а після настання епохи націонал-соціалізму – продовжував сумлінно служити НСДАП. Це був найліпший приклад людини, котра була військовиком «до мозку кісток», як-то кажуть. Другу світову він зустрів у якості офіцера-штабіста 25-ї піхотної дивізії Вермахту, а згодом – пішов на підвищення до Генерального штабу. 

Можливо, у такій блискучій кар’єрі є певна закономірність. Можливо, доля вирішила так, що якщо вже Адольфу Гітлеру і судилося б урятуватись, то ціною життя не звичайнісінького солдата або навіть лейтенанта Вермахту, а ціною життя такої видатної людини.

Як відомо, підготовка заговору проти фюрера займала значні зусилля та час. В коло невдоволених політикою Гітлера та положенням на фронтах війни були залучені найвищі військові чини Рейху – генерали та начальники штабів, командувачі військовими округами, арміями та частинами, навіть міністр фінансів Германії – і той співчував бунтівникам. Був розроблений план перехоплення влади у країні, до перевороту повинні були залучитись тисячі солдат з резервної армії. Здавалося б, усе пройде, як по маслу. Як по баварському смачному вершковому маслу з добірного молока. Але… Навіть у найрозробленішому плані завжди знайдеться місце для цього крихітного «але».

…20 липня 1944 року в ставці «Вольфшанце» панував звичайний орднунг. Кулеметники пильно вдивлялися у хащі лісу Герліц, що надійно приховав будівлі бункеру від ворожої авіації. Снайпери вишукували у павутинні прицілів незвичні порухи кущів та гілля. Патрулі повільно крокували між рядами сигнального та колючого дроту, кожну хвилину роздивляючись зелену тишу навколо себе. Позіхаючий фельдфебель відкрив смугастий шлагбаум, відкриваючи шлях до «Вовчого лігва» машині з кількома офіцерами. Вони швидко показали зольдбухи та перепустки – квапились привести себе у належний вигляд перед нарадою з фюрером, до якої залишалось близько двох годин. Один з них окинув льодяним поглядом скляного ока вартових. Це був безпосередній виконавець мети заговору – Клаус фон Штауффенберг, такий же талановитий генштабіст, як і Хайнц Брандт. Надворі панувала спека, у вузькому просторі бункерних приміщень було незручно та задушливо, тому солдати з охорони метушились коло дерев’яної казарми, облаштовуючи її для наради.

Час пройшов непомітно. Відносно прохолодний затишок казарми почав заповнюватися схвильованими генералами та офіцерами. Прибув фюрер. Усі оточили дубовий стіл, за яким вирішувалась доля армій та життів. Оберст Брандт стояв майже поруч із Гітлером, а поряд з ним стояв неусміхнений Штауффенберг. Якби Брандт знав думки одноокого колеги, то, напевне, не повірив би. А думав змовник про те, що не встиг активувати другий заряд вибухівки, про те, що випадково змінилась арена дії – замість замкненого простору бомба вибухне у відкритій дерев’яній будівлі, про те, що вже треба непомітно виходити з кімнати, бо йшли останні хвилини перед спрацюванням механізму. Непомітно здригнувшись, Штауффенберг тихо вийшов з кімнати. «Зараз повернусь» - мовив він комусь з офіцерів.

Оберст Брандт проводжав поглядом Штауффенберга. «Що за людина цей Клаус» - думав олімпійський чемпіон під акомпанемент промови Гітлера, - «Аристократ, граф, після операції в Африці міг би цілком заслужено відправитись у відставку або піти на непогане місце у партії…». Обірвавши себе на цій думці, Хайнц змусив себе пильніше прислухатись до фюрера. Підійшовши ближче до Верховного Головнокомандуючого Рейху, що якраз у той час окреслював території на мапі, він зачепив ногою напрочуд важкий портфель Штауффенберга, що стиха грюкнув о дошки підлоги. «Він туди що, мін напхав» - невдоволено насупився Брандт. Цей злощасний портфель заважав йому, тому анітрохи не вагаючись, Хайнц зробив саме той напрочуд буденний та нейтральний жест, що вирішив долю сотень тисяч життів, вирішив хід війни,
вирішив плин світової історії щонайменше на післявоєнне десятиріччя та звів нанівець титанічні зусилля змовників – він доволі грубо смикнув шкіряну ручку портфеля та задвинув його подалі – за масивну дубову ніжку столу, підписавши собі смертний вирок.

«Щось нашого графа довго немає» - потайки поскаржився самому собі він, дивлячись на свій годинник. На циферблаті було сорок дві хвилини першого. Аж раптом, несподівано яскравий світ вдарив у очі, барабанні перетинки ніби стиснулися до мікроскопічних розмірів від шаленого гуркоту, а з-під ніг, які запульсували гострим болем, раптово вискочила підлога. І настала темрява…

Епілог.

Змова 20 червня, що вимагала колосальних зусиль та конспірації, була провалена завдяки випадковості. Ця випадковість була настільки банальною, що у іншій ситуації вона здавалася б сміхотворною. Але не тут. Завдяки цьому жесту війна продовжувалась ще майже рік на обидва фронти. Завдяки цьому жесту СРСР не був захоплений (змовники планували укласти мирні угоди з Англією та США і перекинути сили на Схід). Завдяки цьому жесту популярність фюрера, що почала занепадати, зросла до найвищого рівня. Як би там не було, і Клаус фон Штауффенберг, і Хайнц Брандт являють собою взірець відданості Рейху та народу, віддавши за ці дві найважливіші речі своє життя. Лише тлумачення поняття «відданість» в них було дещо різне.



Спеціально для «Якщо не ти, то хто?»,
Правий Гном.


 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Щоб вдалося опублікувати коментар, в графі "Коментувати як" оберіть функції ІМ'Я/URL або АНОНІМ