вівторок, 6 серпня 2013 р.

Хрещення без Бога

Щойно ми відсвяткували 1025-річчя хрещення Київської Русі. Здавалося б, ювілей вікопомної події, яка визначила наше майбутнє на тисячоліття наперед, а в ЗМІ - тиша, за поодинокими винятками. Погомоніли - й забули. Хіба що про приурочену до ювілею виставку «Велике й величне» в «Мистецькому арсеналі» згадують - та й то, здається, через те, що триватиме вона до кінця вересня.

І що гучнішим було святкування, то більше ця тиша приголомшує. То більше вона переконує: якимось не таким було те святкування, якимось не таким вийшов той ювілей. Не зачепив він, не залишив по собі відлуння, не залишив спогадів. Минуло - й усе.


***

За кілька днів до святкування випуски новин на телебаченні та радіо, новинні стрічки інтернетівських та друкованих видань так само змушували хіба що дивуватися: дедалі важче було зрозуміти, що воно буде й який характер матиме.

У Москві офіційні урочистості розпочалися на два дні раніше, ніж у Києві. Більш чи менш детально нам їх змальовували: богослужіння патріарха Кирила в московському храмі Христа-Спасителя, зустріч Владимира Путіна з церковнослужителями... Отут і виникала низка запитань.

Передусім, чому ювілей події, що відбулася в Києві, почали святкувати в Москві? Що це могло означати й який стосунок мало до логіки - чи то історичної, чи то до будь-якої іншої?

Але було й іще одне запитання. 1025-річчя - то досить дивний ювілей, який найбільше нагадує широко розрекламоване минулого року «1030-річчя Києва». (Тоді існувала ймовірність, що вибори столичного міського голови от-от відбудуться, тож, видається, глава міськдержадміністрації й улаштував ювілей імені себе на порожньому місці.)

На відміну від дати заснування Києва та набуття ним міського статусу, дата хрещення Русі є точно відомою. Попри це, можна тільки погодитися з численними публікаціями в незалежних ЗМІ й думками авторитетних людей: ювілеї подій понад тисячолітньої давнини кожні двадцять п'ять років не відзначають. Комічно якось виходить. Тож офіційні джерела інформації - наприклад, прес-служби владних інститутів - мали б докласти певних зусиль, щоб розвіяти сумніви та обґрунтувати потребу в широкому відзначанні на державному рівні «не надто ювілейного ювілею». Але цього й близько не було, натомість ми бачили типовий підхід, властивий абсолютним монархіям: найвища влада звеліла влаштувати підданцям свято - тож слухайтеся й не заперечуйте! Хочемо ми цього чи ні, але більшість ЗМІ, піднесено розповідаючи про майбутній ювілей, виконувала роль придворних глашатаїв, роль квазіЗМІ доінформаційної епохи.

Насправді ж вийшло ще цікавіше: неоднозначна й неочевидна ідея спала на думку керівництву двох різних держав водночас (а оскільки після Києва святкування мало «переїхати» до Мінська, то й трьох). Чи може таке бути? А чи ідея ця спала на думку лідерам однієї держави, а в іншій її було підхоплено (або нав'язано)? Усе це ще до святкування наводило на підозри: ми маємо справу з інформаційним приводом із подвійним дном; справжньою метою урочистого святкування «недоювілею» (й, відповідно, його інформаційного супроводу) було щось цілковито інше, ніж сам ювілей.

До речі, варто звернути увагу: в офіційній інформації з Росії свято звалося 1025-річчям хрещення Русі, тоді як в Україні офіційною назвою було 1025-річчя хрещення Київської Русі. Влада демонструвала такий собі наївний патріотизм?

Але ходімо далі. Нам повідомляли: Президент України Віктор Янукович запросив на урочистості лідерів інших держав; патріарх Кирил запросив до Києва (???) предстоятелів інших православних церков. Керівники православних церков були присутні й на урочистостях у Москві.

А де ж були представники неправославних християнських церков? Католики, протестанти, вірмено-григоріани, інші й інші? Адже 988 року не було православних, католиків і тим паче протестантів, а були християни! Й Русь прийняла християнство, а не православ'я! Зрештою, хіба мільйонів греко-католиків, що мешкають на теренах колишнього Галицько-Волинського князівства тієї самої Русі, ювілею хрещення не стосувався? З інформаційного потоку виглядало, що саме так: греко-католиків фактично було оголошено чужинцями на цьому святі.

Натомість напередодні ювілею повсякчас було чути: православ'я, православні, православ'я. Тож іще до святкування на повний зріст поставало запитання: що ми готувалися відзначати - ювілей хрещення Русі, а чи ювілей Московського патріархату? Й чому більшість ЗМІ просто ретранслювали офіційну інформацію про православ'я, не відходячи від неї?

На цьому тлі блідли всі слова про хрещення як акт цивілізаційного вибору - бо дуже вже неочевидним ставало, про яку саме цивілізацію та про який саме вибір ішлося.

Що ж до святкових заходів «для простолюду»... Повідомляли про прибуття до Києва паломників, про вжиті для їхньої зручності заходи. Зокрема, Національне радіо повідомило про фестиваль православної авторської пісні в Коростені, в якому мали взяти участь виконавці з України, Росії та Білорусі, - оце й є, мабуть, увесь православний (вже не кажучи про християнський) світ. І про ще один фестиваль авторської пісні - в Запоріжжі, де мали взяти участь виконавці ще й із Казахстану.

Лише 26 липня у випусках новин Національного радіо було згадано про греко-католиків - зокрема, про те, що у Львові віряни всіх християнських конфесій святкуватимуть ювілей разом, а на офіційних урочистостях у палаці «Україна» будуть присутні не лише православні, а й греко- та римо-католицькі священики. Так само того дня вперше було згадано про УПЦ КП. Утім, із основної маси новин так само, як і попередніх днів, випливала повна тотожність акту хрещення 988 року та православ'я.

Національне радіо, вже 27 липня: «Весь православний світ святкує 1025-річчя хрещення Київської Русі». А неправославний? А православний - чи справді весь? А чи православний світ поза межами колишнього СРСР «виносимо за дужки» й ставимо інший знак рівності: православ'я = екс-СРСР? Голова Київської міськдержадміністрації Олександр Попов: «Прийняття християнства перетворило Київську Русь на велику державу». Он воно яке було цивілізаційне значення хрещення - великодержавне. Мимоволі гадалося: чи не звідси нинішня провінційно-великодержавна претензійність у «покращенні» історичного центру Києва?

***

І от перший день офіційного святкування, 27 липня. Основний «тягар» інформаційного супроводу взяв на себе «Інтер». Ранок розпочався з трансляції урочистого молебню на Володимирській гірці. Вів богослужіння патріарх Кирил. І сам молебень, і його коментування відбувалися російською мовою. З закадрового коментаря: «В ответ на призыв князя все жители Киевской Руси вошли в воду...» Чи так уже все було безпримусово? Й чи вхід у воду, виконання суто фізичної процедури - то й було головне у хрещенні?

Картинка вірян та коментарі час від часу переривалися відеосюжетами - от вони всі були україномовними. Розрахованими не лише на прихильників УПЦ МП? Отакими, наприклад: «Нещодавно князь прийняв православну віру, й тепер у його планах було поширення православ'я», «Серед забудови Подолу вирізнявся єдиний православний храм, збудований православними греками». Чи варто нагадувати: поділ християнства на православ'я та католицизм відбувся в ХІ столітті? Звернімо лише увагу: про духовні вподобання, про переконання, про ВІРУ, власне, не йшлося - всього лише «у планах князя було». Хрещення як суто політичний, а не духовний акт. Утім, саме така тональність домінувала протягом усього святкування - наголос на хрещенні як політичному акті.

«Люди стремятся к единению, люди стремятся вновь и вновь доказать свою верность православию», - це вже з коментаря.

Аж раптом трансляцію перервала... реклама. «Нівея», «Добриня», «Вольтарен», ще чимало приємних, корисних і, судячи з усього, глибоко православних товарів - і, нарешті, реклама фільму «Примарний патруль». От саме до ювілею хрещення.

А коментатори вели далі: «Четыре президента республик (виділення моє. - Б.Б.) - Молдовы, Сербии, России и Украины». Черговий відеосюжет було присвячено... історії Російської православної церкви в ХХ столітті. Лунало й лунало: Москва, Москва, СРСР, «святкування 1000-річчя хрещення Русі по всій країні». Черговий відеосюжет, інсценізація хрещення, давньоруський священик у давньому Києві промовляє сучасною російською мовою.

Розпочалося служіння патріарха Кирила. Коментатори оголосили його просто як патріарха, без уточнень. Ну, звісно ж, який ще патріарх може бути? Камера показувала президентів. Віктор Янукович і Владимир Путін тут, на Володимирській гірці - так само, як і наступного дня біля Володимирського собору в Херсонесі, в Севастополі - стояли мало не демонстративно окремо, на відстані. Путін хрестився з гідною заздрощів інтенсивністю, обличчя його при цьому залишалося суворо-офіційним, без жодних ознак духовної роботи. Янукович хрестився далеко не так демонстративно, а порівняно з Путіним ледь не сором'язливо. Хто серед українських віп-персон був лідером у демонстративності накладання хресного знамення, то це столичний градоначальник Олександр Попов: він стояв одразу за спиною російського президента й, як і личить за ранжиром, із півсекундним запізненням повторював усі жести й маніпуляції Путіна.

А з екрана лунало: «Всё, что было за прошедшие 1025 лет с Русской православной церковью...». Ні, не оманливими виявилися враження від інформаційної артпідготовки напередодні святкування: Кирил таки приїхав святкувати 1025-річчя Московського патріархату, корпоративчик такий... Протодиякон: «...Русь святая... Да святится триединое имя твое», - це було настільки без переходу, що годі було зрозуміти, чи це про триєдиного Бога, а чи про «триєдину Русь».

Патріарх Кирил про князя Володимира: «И тем всю страну нашу просветив... Веру православную из единыя купели крещения». Отже, за Кирилом, віра = «страна».

Як і зазвичай, слова «християнство» в лексиконі патріарха Кирила практично не було. Про християнські цінності, про філософію християнства - й поготів. Про те, що Бог - це не такий собі каральний орган, не дядько з кийком на небі, а передусім взірець для наслідування, ідеал, до якого треба прагнути наблизитися, - жодного слова. «Владимирская горка - это символ православия всей земли нашей». Тож виходить, що православними бувають не люди, не особи, а землі. Здається, в ученні Ісуса Христа про землі (як і про будь-які речі, неістоти) як суб'єкти віри не йшлося ані словом... Що воно, взагалі, таке - «православні землі»? Території, кожний мешканець яких ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ бути православним? Віра не як свідомий вибір, а як обов'язок, майже як служба в армії? Ну, чи знаєте...

Віра - то державно-геополітична цінність і ніяка інша - от що випливало зі слів московського патріарха.

А патріарх пустився у вільне викладання священних текстів. Розповів притчу про знайдений скарб, про знайдену перлину: той, хто знайшов, продав усе й купив усю землю, де була знахідка. Кирил намагався порівняти це з вірою, але надто вже меркантильно в його виконанні це лунало. Ну, просто тобі сучасний олігарх: пішли всі геть, я вже все купив. Непереборна віра в гроші - от як виглядали слова Кирила. Ні, це не моє особисте ставлення до московського патріарха: чого-чого, а такого я не чекав. Так, ці притчі є, але ж вони вимагають витлумачування для аудиторії, пояснення. Кирил нічого цього не зробив.

«Этот идеал пронесла Русь через всю свою историю, именно поэтому называют Русь святой», - віщував Кирил. Хто називає? А самі росіяни й називають. Як було в раннього Задорнова: «Слава мне!» Ні, воно й справді дуже зручно: оголосив сам себе святим - і пожинай лаври. І, до речі, досі уявлялося, що в християнській вірі святими бувають особи, а не держави - реальні або віртуальні. А патріарх вів далі: «Этот идеал был включён в национальную нашу культуру». Чию «нашу»? Адже навіть найзапекліші російські шовіністи таки не заперечують: українська та російська культури істотно різняться. Як тільки вони вправляються у софістиці, щоб обґрунтувати цю відмінність чужоземним впливом на українську культуру, її «зіпсованістю». То, виходить, патріарх Кирил не знає абеткових речей? Уся його віра - то схоластика?

Кирил: «Огромные силы были направлены на то, чтобы разрушить эту духовную доминанту... Русская православная церковь как мать оберегала избранную князем Владимиром духовную доминанту». Отут і стало остаточно зрозуміло: за Кирилом, цивілізаційний вибір князя Володимира полягав у протистоянні «величезним силам» - чи не ясно, яким саме? «Второе крещение Руси за минувшие годы». Святий Путін?

Єдине враження, що залишилося: як же далеко все це від християнських ідеалів, від християнського віровчення! Як же це не має з християнством геть нічого спільного! Сакралізація держави та державної влади, причому будь-якої влади, сакралізація сили - от що неприховано лунало в словах Кирила. Дедалі більше виглядало так, що 988 року Київська Русь вступила до Митного союзу...

Насамкінець московський патріарх подякував за збереження «православной веры», «единство вселенского православия» та за «приезд в Святую Русь». «Святая Русь», «земля русская», - повторювали й повторювали коментатори.

І ще декілька цитат: «Сегодня мы разделены государственными границами, но у нас одна история, одна церковь и одно будущее». Отак - не більше й не менше: не рипайтеся, хохли, до Європи - майбутнє вже визначено, його не змінити. Чи не суперечив і цей пасаж основам християнського віровчення? «Святая Русь - это не феномен прошлого... Россия, Украина, Беларусь - это единое духовное пространство». І знову ж: до чого тут християнство, до чого тут хрещення, до чого тут князь Володимир?

... А за старою звичкою, вони коментували й коментували пісноспіви. Мов футбольний матч, де треба дивитися й зовсім нема чого слухати.

... Слово взяв митрополит Володимир. Його голос було ледве чути, слова ледь розібрати - але наскільки ж духовнішою була його проповідь! Він, до речі, вживав слово «християнство», а не «православ'я».

Трансляцію молебню на Володимирській гірці вів і Перший національний телеканал. Тут коментарі були україномовними, а зміст - стриманішим, не апологетичним.

Увечері Перший національний транслював із Майдану Незалежності концерт до ювілею хрещення. Дивним був підбір учасників - здебільшого російських, із українських, коли не помиляюся, - лише «Братья Карамазовы» та СКАЙ. Російський десант був потужним: «Алиса» (та сама, що «Мы русския-я-я, мы православныя-я-я!»), ДДТ, Вячеслав Бутусов... Кубанський козачий хор проспівав «Это - русское раздолье, это - русская земля» й одразу за цим - шевченківські «Думи мої». Як артефакт «русского раздолья»?

«Космос мёртв. Вы знаете, как называли нашего мэра. Поблагодарим Александра Павловича! За Киев! Спасибо, Палыч! Спасибо, Палыч!» Таке от хрещення.

Ранок 28 липня розпочався на «Інтері» з фільму «Друге хрещення Русі» - його ж російський канал «РТР-Планета» демонстрував на початку того тижня. Назва інтригувала. Зміст не те що розчарував - приголомшив. Оце «друге хрещення» виявилося звичайним великохронометражним панегіриком патріархові Кирилу. «Патріарх Кирил - це князь Володимир сьогодні» - так і не інакше треба було розуміти цей фільм.

А от далі стався сюрприз. «Інтер» транслював репортаж із богослужіння в Києво-Печерській Лаврі, що його вів патріарх Кирил, із рідкісними включеннями з Севастополя, де перебували президенти чотирьох країн. Тоді як Перший національний вів репортаж із Севастополя, а потім із Володимирського собору в Києві, де богослужіння вів партіарх усієї Русі-України Філарет. Щоправда, хресного ходу вірян УПЦ КП до Володимирської гірки після богослужіння не показали. УГКЦ взагалі виявилася «зайвою».

На «Інтері» трансляція розпочалася з передмови Сергія Дорофєєва - з його монументальним стендапом на тлі Лаври: «У стен Лавры - как называют её за рубежом, второго Иерусалима...» Богослужіння патріарха Кирила 27 липня Дорофєєв кваліфікував як історичне...

От що лунало в Лаврі: «Православная вера, из Киева православная вера распространилась на всю Русь», «Киев - матерь городов русских», «С этого момента ведёт своё бытие многонациональная русская православная церковь».

І це вже було схоже на нав'язливу ідею. Патріарх Кирил оперував і оперував категоріями «святої Русі», «вітчизни», «народів», «багатомільйонної й багатонаціональної церкви». Спуститися до рівня кожного вірянина, до рівня душ людських московський патріарх не поспішає. Мабуть, вважає не гідним себе, «не за ранжиром». А от Ісус Христос так не вважав. Чи не природно, що й не пригадати, щоб із вуст Кирила бодай раз пролунало слово «Бог» або його похідні?

Патріарх Кирил: «Влияние извне... которое столетиями пыталось подоровать единство нашей церкви... обосновываясь свободой личности... Он должен принять истины других, даже если они исходят от меньшинства... - эта философия ложна!» Замініть «православ'я» на «соціалізм», а «нашу церкву» на «КПРС» - і ви отримаєте компіляцію статей газети «Правда» 1970-х років.

Промова патріарха Єрусалимського: «Немає більше елліна та юдея» - тільки підкреслила, наскільки ж далекими від віри були виступи патріарха Кирила.

А в Севастополі (трансляцію вів Перший національний) митрополит Сімферопольський та Кримський УПЦ МП співав і співав осанну президентам, дякував новообраному народному депутатові Володимирові Новинському: «Благодарю вас за вашу любовь к православию», обожнював Владимира Путіна: «Мы все помним тот радостный день... Святой Руси... Нашему богоспасаемому отечеству(це український митрополит, галичанин за походженням, до Путіна. - Б.Б.)». На тлі Володимира Новинського та Владимира Путіна біля стін Володимирського собору в Севастополі ім'я князя Володимира якось непомітно загубилося - так загубилося, що й не згадували вже про нього.

Трансляцію з Володимирського собору на Першому національному коментували Христина Стебельська та Дмитро Степовик. Тут усе було толерантніше, виваженіше. У богослужінні - безперечно. А в коментарях? Так, коментатори згадували про те, що в святкуванні беруть участь не лише православні. Але загалом... Замініть «святу Русь» на «Україну» - й вийде майже те саме. Степовик: «Наша справжня православна церква». Не «вселенська» - й за те подякуймо.

«Київ є духовною матір'ю не лише українського народу, а й усіх народів, що прийняли хрещення з Дніпрової купелі». Справжня Москва - це Київ, - так?

«Не можна використовувати віру в сьогоднішніх політичних цілях. Церква має об'єднувати, святкування має об'єднувати різні конфесії», «Ідея третього Риму - нечестива, це спроба підмінити єдність у Христі єдністю під владою московського престолу». Золоті слова! От тільки чому раз за разом лунало й лунало те саме, що в Дорофєєва на «Інтері»: «Київ - другий Єрусалим»? Невже незрозуміло: «другий Єрусалим» - такий самий ерзац, як і «третій Рим»? У християнстві є один Рим і один Єрусалим, усе решта - не лише підміни християнства, а протиставлення себе християнському світові. Мовляв, у вас свій Єрусалим, а в нас - свій, інший. Невже Києву мало власної історичної й духовної слави, щоб підмазуватися до Єрусалима? Невже нам так уже конче потрібне запекле змагання за лідерство «другого Єрусалима» з «третім Римом», із якого весь християнський світ лише реготатиме, мов із містечкового дикунства? Але ж концепцію «другого Єрусалима» напередодні й під час святкування тиражували й тиражували патріотичні й демократичні ЗМІ.

... Святкування 1025-річчя хрещення Русі в телеефірі було офіційно-політичним заходом. Воно було церковним заходом. Ці два аспекти були тісно переплетеними - аж до того, що на два дні Україна перетворилася на клерикальну державу. Тільки от суспільно-громадського виміру хрещення українське телебачення не запропонувало. Ну, хіба що в фільмі «Хрещення» на «Інтері», де суспільство давньої Русі виступило об'єктом високополітичних планів князя Володимира. Це було не наше свято - нам було відведено роль глядачів, не більше.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Щоб вдалося опублікувати коментар, в графі "Коментувати як" оберіть функції ІМ'Я/URL або АНОНІМ