понеділок, 5 грудня 2011 р.

Уряд вирішує проблеми бюджету за рахунок звичайних громадян





25% українських сімей перебувають за межею бідності. Якщо мінсоцполітики говорить про те, що не повинні отримувати допомогу люди, які отримують більше прожиткового мінімуму, то вибачте - прожитковий мінімум у нас 800 гривень. Отже, якщо людина отримує 850 гривень – вона що вже не бідна? В Україні не можна прожити ні за 800, ні за 900, ні за 1000 грн. Реальна межа бідності становить 1250-1300 гривень.

У                                                                   країнці отримали черговий соціальний ляпас від свого уряду у вигляді законопроекту № 9516 від 29 листопада, який підписаний і надісланий до Верховної ради прем’єр-міністром Моколою Азаровим.
 Цей документ, що вийшов з під пера відомого "соціал-реформатора" Сергія Тігіпка, пропонує обмежити право одиноких матерів отримувати допомогу на дитину, якщо сукупний дохід сім'ї перевищує суму відповідних прожиткових мінімумів.
Реакція суспільства, експертів та ЗМІ була різкою і однозначно негативною. В офісі першого віце-прем’єра Андрія Клюєва вірно зрозуміли ситуацію навколо законопроекту, і вдало скористалися нею. В п’ятницю була оприлюднена його обіцянка: законопроект буде відкликано.
 Для всіх нас це мало створити вигляд, ніби то перший віце-прем’єр оперативно вирішив виправити деструктивне, помилкове і відверто непрофесійне рішення уряду.
Але насправді жодної помилки не відбулося. Протягом всієї своєї каденції, нинішній уряд послідовний у своєму бажанні здійснювати реформи лише за рахунок простих громадян. Задаймо хоча б нещодавноухвалену пенсійну реформу та намагання "реформувати" систему пільг в Україні виключно за рахунок "чорнобильців", "афганців", ветеранів та інвалідів війни.
Та й "анти-материнський" законопроект хоч і з'явився кілька днів тому, а насправді ця історія почалась значно раніше. Ідею непрямої оцінки доходів уряд вигадав ще місяць тому, і оприлюднив проект постанови, за якою всіх отримувачів державної допомоги перевірять на законність отримання ними пільг.
ЗМІ сконцентрували свою увагу лише на одиноких матерях. Насправді, непряма оцінка доходів у проекті постанови Кабміну стосуватиметься більш широкого кола громадян. А саме, отримувачів допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; одиноких матерів; малозабезпечених сімей; отримувачів субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та придбання палива.
В цілому, програма оцінки непрямих доходів "накриє" щонайменше 2,5-3 мільйони українських сімей. Це значні цифри, зважаючи на те, що в Україні загалом живуть біля 17 мільйонів сімей.
Але, яка мета цих новел? В чому суть? Який ефект це дасть для покращення системи соціального захисту населення? Давайте подивимось на факти.
По-перше, уряд начебто хоче зекономити державні кошти. Але, про яку ж суму економії в цілому йде мова? Сьогодні на ці види соціальних допомог виділяється близько 10-15 млрд гривень. Припустимо, що перевірка виявить 5% порушень, і на обмеженні прав малозабезпечених громадян урядовці зекономлять 500-700 млн гривень. Погодьтесь, абсолютно мізерна сумма! Особливо якщо порівняти її з утриманням апарату державного управління.
 Так, наприклад МВД у 2012 році планується надати 14,4 млрд гривень, Міненерговугілля понад 10 млрд гривень, а на утримання Верховної ради та Державного управління справами буде виділено 3,3 млрд гривень.
По-друге, уряд стверджує, що така програма з оцінки непрямих доходів не потребуватиме додаткових видатків. Але ж, непрямі доходи мають оцінювати соціальні інспектори? Сьогодні соціальних інспекторів в областях України – не більше ніж по 1-2 особи на район.
Тобто, якщо мінсоцплітики справді хоче охопити всі сім’ї в Україні, то очевидно, що штат соціальних працівників треба збільшувати щонайменше в 4-5 разів. Таким чином, самі розумієте, що процес оцінювання буде коштувати дорожче, ніж вся економія коштів від цього.
Звичайно, уряд спробує не збільшувати штат. До чого це призведе? З травня в деяких областях України проходив експеримент з непрямої оцінки доходів громадян. Під час нього самі соціальні служби скаржились на те, що на них "навішують" додаткові функції, фактично не сплачуючи за них.
Не треба забувати, що соціальні інспектори сьогодні отримують заробітну плату 1200-1300 грн. І саме тому корупційні ризики від запровадження такої програми різко збільшуються, тому що сама методологія непрямої оцінки доходів має дуже високий суб’єктивний фактор.
Тобто, коли соціальний інспектор прийде додому до родини, він почне сам на своє розуміння оцінювати вартість телевізора, холодильника, його новизну – чи він зараз куплений, чи 10 років тому. І соціальний інспектор може все вказати правильно, а може за невелику нагороду взагалі   нічого не вказувати.
Взагалі, якось дивно виглядає. Соціальний працівник за своєю природою повинен надавати допомогу людям: малозабезпеченим, пенсіонерам, інвалідам, ветеранам, непрацездатним. А сьогодні його фактично переводять у статус шпигуна, який повинен вистежувати, слідкувати і давати свої оцінки рівню доходів громадян.
По-третє, будь-який висновок соціального інспектора можна оскаржити. І знов через цей самий "суб’єктивізм". Адже, "акт перевірки" це точка зору конкретної людини, яка може навіть не розбиратися в марках холодильника, телевізора або велосипеда. А що робити, якщо людині той самий велосипед, наприклад, подарували? І ось на підставі цієї оцінки держадміністрація буде приймати остаточне рішення.
Звичайно, якщо людина вважає, що думка інспектора неправильна, вона зможе оскаржити її в судовому порядку. Але виникає інше питання – чому людина повинна доводити свою невинність? Якщо соціальний інспектор або держава вважає, що людина подала про себе недостовірну інформацію, треба довести це фактично. Нехай податкова інспекція або судові органи роблять свій висновок, що в родини є додаткові не задекларовані доходи. І саме в судовому порядку має ухвалюватись рішення про припинення надання державної соціальної допомоги.
До речі, першими, хто спробував використати непряму оцінку доходів, були податківці. Саме за цим принципом вони намагалися з’ясувати, який саме прибуток отримує підприємство. Але і досі податківцям не вдається довести, що цей метод є законним та об’єктивним. Чому ми вважаємо, що Мінсоцполітики розумніше та спритніше за Податкову?
На моє глибоке переконання, припиняти виплати державних соціальних допомог, пільг, субсидій на підставі виключно суб’єктивного фактора неконституційно і незаконно.
Віце-прем’єр Тігіпко заявив, що держава допомагатиме тільки бідним, а не багатим. Наче все логічно і правильно. Але хто є "багатим" сьогодні в Україні? Одинока мати, яка отримує 200-400 гривень допомоги на дитину? Чи родина пенсіонерів, що має право на субсидію (середній розмір субсидії на житлово-комунальні послуги дорівнює біля 170 грн.)? Хто з реальних "багатих" піде стояти у кілометрових чергах в управліннях соцзахисту щоб отримати 300 чи 175 гривень допомоги? Назвіть їх прізвища! Немає таких людей! І не буде.
А уявіть, що під дію постанови підпадуть дитячі будинки сімейного типу, які оформлюють субсидії та державну допомогу на виховання дітей. Зазвичай, таким установам активно допомагають сторонні люди – хто дах збудує, хто комп’ютери принесе, а хто й автомобіль подарує.
Отже, за логікою урядовців, такі багатодітні родини отримують великий і додатковий дохід. Цікаво, у кого підніметься рука скасувати пільги для такого дитячого будинку?
Як бачимо, держава як завжди вирішила врегулювати проблеми державного бюджету за рахунок лише найбідніших верств населення.
Звичайно, уряд має аргументацію своєї точки зору. Він вказує на експеримент з непрямої оцінки, який проводився в у Луцькому районі Волинської області, Олександрійському районі Кіровоградської області, Ленінському та Кіровському районах Кіровограда і Корюківському районі Чернігівської області. Експеримент був започаткований в травні, а потім подовжений до 2011 року.
Так ось, уряд рапортував про успішність цього експерименту. Але, насправді, він не дав жодних відчутних результатів.
Експеримент довів, що основна маса людей, які отримуть допомогу, реально на неї заслуговують. Вони дійсно не можуть без неї. Звичайно, були виявлені і факти зловживань. Але давайте "копнемо" глибше.
Наприклад, дійсно є факти фіктивного розлучення - коли чоловік з дружиною спеціально розлучаються, а мати отримує статус одиначки. Але чому люди це роблять? Яка причина? Що штовхає їх на такі відчайдушні кроки? Відповідь одна – суцільна бідність в Україні.
Сьогодні 25% українських сімей перебувають за межею бідності. Народження дитини збільшує її ризик. Вже біля 33% українських сімей, у яких є одна дитина, знаходиться за межею бідності. А якщо двоє дітей, то за межею бідності опиняються вже більше 40% українських сімей. А якщо четверо і більше дітей - практично 80%. Тому люди і використовують будь-яку можливість, щоб отримати від держави хоч якусь допомогу, навіть не зовсім коректними методами.
Мінсоцполітики говорить про те, що не повинні отримувати допомогу люди, які отримують більше прожиткового мінімуму. Але вибачте - сьогодні прожитковий мінімум у нас 800 гривень (для осіб, що втратили працездатність). Отже, якщо людина отримує на 10 гривень більше за цю суму - це вже не бідна людина?
Сьогодні в Україні не можна прожити ні за 800, ні за 900, ні за 1000 гривень. Реальна межа бідності сьогодні складає 1250-1300 гривень. А законопроект № 9516 якраз б'є конкретно по одиноких матерях - якщо вони мають дохід у середньому більше, ніж прожитковий мінімум. Сьогодні це 950 гривень. Але це ж абсурд. Ну не можна прожити та виховати дитину за такі гроші!
Подвійний абсурд, коли уряд пропонує економити на одиноких матерях, і разом з тим, згідно із законом народний депутат України отримує щорічну допомогу від держави в розмірі двох своїх зарплат. Тобто, людина, яка отримує цілком достойну заробітну плату у 18 тис гривень на місяць, щороку має ще й додаткові 35-36 тис гривень допомоги (3 000 гривень на місяць). А одинока мати, яка отримує на свою дитину 400 гривень на місяць, вже ніякої допомоги отримувати не буде.
Це ще раз підтверджує ідеологію подвійних стандартів в проведенні соціальних реформ від нинішнього уряду. Коли вони декларують необхідність проведення реформ, то ці реформи чомусь робляться виключно за рахунок малозабезпечених верств населення.
 Натомість, народних депутатів, членів Кабінету міністрів та чиновників високого рівня ці реформи взагалі не торкаються. Чи є межа цинізму для нинішніх урядовців? Питання – риторичне, і відповідати на нього мусимо ми. І не просто відповідати, а й робити відповідні висновки.
Павло Розенко, провідний експерт Центру Разумкова, колишній перший заступник міністра праці та соціальної політики, спеціально для "ЕП”

Немає коментарів:

Дописати коментар

Щоб вдалося опублікувати коментар, в графі "Коментувати як" оберіть функції ІМ'Я/URL або АНОНІМ